Козелецька селищна рада

Мостище – колись велике, а нині середніх розмірів село, розташоване серед боліт, обабіч ав­тошляху Козелець-Бобровиця за 19 км на південь від Козельця. З півночі на південь че­рез село протікає річка Трубіж, що ділить його на дві майже рівні частини, а з півдня та заходу до се­ла підступають  лісові масиви. Південний лісовий масив, де у XIX столітті росли дерева для будівельної галузі, отримав назву Чорнолісся.  Станом на 1 січня 2021 року тут проживає 455 жителів.

Спочатку село називалося Мостище (Мостова Слобода), однак у 1929 році воно отримало назву Петрівське (на честь радянського партійного діяча  Григорія Петровського). 3 червня 2016 року в рамках кампанії з декомунізації селу повернули історичну назву - Мостище.

Уперше село, ймовірно, згадується у польській люстрації Остерського староства 1636 року під назвою Мостова Слобода. Село згадується також у 1663 році, коли в ньому під час російсько-польської війни зупинялась частина польського війська, очолювана Стефаном Чарнецьким.

1726 року 58 дворів у Мостищі належало генерал-лейтенанту й кавалеру графу Девієру за наказом Петра I.

За інформацією О. М. Лазаревського 1753 року Юхим Дараган купив Мостище разом із селами Семиполки, Рудня, Святе у синів колишнього переяславського коменданта Матвія Хераскова за 9000 рублів.

1762 року село згоріло дотла (крім двох вітряків) з вини безвідповідальної і безпечної «московської драгунії», що була на постої на Козельщині. Імовірно, саме ці події лягли в основу частини сюжету російськомовної повісті Тараса Шевченка «Княгиня». Від Софії Хованської село перейшло у спадок її сестрі Катерині Галаган.

У 1776 році (за іншими даними, у 1782) в селі почали будівництво великої церкви на честь Архистратига Михаїла. Завершили церкву аж у 1790 році. За іншими даними, храм побудувала Катерина Юхимівна Галаган у 1822 році. Михайлівська церква є зразком зрілого класицизму. Будували її за досить типовим проектом, але від цього не менш вдалим. Це хрестоподібна в плані споруда з одним великим куполом у центрі, та чотирма декоративними по кутах. Абсида церкви напівкругла. Храм жодного разу не перебудовувався й зберігся у початкових об'ємах.

1782 р., Мостище потрапило до складу Козелецького повіту спочатку Київського намісництва, пізніше — Чернігівської губернії.

У 1846 році в Мостищах бував Тарас Шевченко.

Григорій Павлович Галаган у 1852 року збудував біля церкви кам'яну дзвіницю.

У 1876 році в селі, що було тоді центром Мостицької волості, відкрилося народне сільське училище.

У 1900 році в селі вже діяла народна бібліотека-читальня.

За даними податкових списків 1923 року в Мостищі було 465 господарств, у яких мешкало 2016 осіб. Мостище (разом із Марківцями та Сухинею) належало до Козелецького району Ніжинської округи Чернігівської губернії. У селі були сільрада, школа, бібліотека та лікбез, телефону не було.

Під час Великої Вітчизняної війни 340 жителів села воювало фронтах, 167 із них загинуло. На їх честь односельці 1970 року встановили обеліск Слави. 1957 року на братській могилі радянських воїнів, що загинули в боях за визволення села від окупантів, споруджено пам'ятник.

1972 року населення села складало 1647 осіб. За колгоспом ім. Калініна було закріплено 2979 га сільськогосподарських угідь, із них орної землі — 2231 га.

В селі народилися Сенікова Раїса Денисівна (нар. 1922) — український театрознавець, Олекса Зосимович Корнієнко (1919 - 2003) - драматург, перекладач, театральний критик, автор книг "П'єси", "Щоб нам жито родило".

У лісі на південь від села росте старовинний дуб («Маврійський»), під яким за народними переказами зупинявся й писав вірші Т. Г. Шевченко у 1846 році. Щоб його охопити, потрібно 5 чоловік.