Козелецька селищна рада

Село Савин розташоване на межі лі­со­вих масивів рівновіддалено від рибних озер Стибин і Варги за 5 км на захід від автошляху Київ-Но­ві Яриловичі та за 19 км на південний захід від центру громади. Станом на 1 січня 2021 року тут проживає 390 жителів.

Археологічно територію сучасного села Савин відносять до Євминського комплексу трипільських поселень. Згідно даних, одержаних науковцями в результаті археологічних розкопок (найбільші дослідження проводилися протягом 1950-х р.р. ХХ ст. на території та околицях села Євминка, розташованого за 5 км. від с. Савин). Перші поселення з'явилися тут ще у 2-1 тис. до н.е. (піздньотрипільські землеробсько-скотарські племена). 

Сіверяни (а саме вони населяли цю місцевість) згадуються й у “Повісті врем'яних літ” (1183 р).  Житлом для людей служили напівземлянки або землянки з плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. – пічкою-кам’янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Зважаючи на наявність багатих природних ресурсів, наші пращури крім землеробства активно практикували полювання, збиральництво. Ліс, у якому жили сіверяни, захищав від набігів ворогів, але у глибинних пущах спосіб життя був достатньо суворим, часто незрозумілим через свою невибагливість іншим племенам. Нестор літописець зазначав, що сіверяни харчувалися усім "нечистим" (тобто м'ясом дрібних тварин - вивірок, бобрів, хом'яків та под.) та споживали усе, що давала земля.

Сіверяни платили данину хозарам, а пізніше, за часів князя Олега, територія була приєднана до Київської Русі (882 р.).

На сьогодні налічується 2 досліджених місця сталих поселень давніх людей:

- давньоруське поселення «Варги» відноситься до бронзової доби, ранньозалізного віку, І тисячоліття нашої ери,давньоруського часу. Розташоване за 1100 метрів на захід від західної околиці села Савин.

У ті часи озеро Варги (Варяги) займало велику площу і навколо нього росли чагарники (кущі лози, щільні парості листяного підліску); особливо великі зарості (переважно листяного лісу) були розташовані на заході від озера, включаючи і болото Куп’ятин.

Про місце стоянки стародавніх людей свідчать знахідки залишків хатнього побуту і старовинних речей. Пізніше воно було знищене варягами, які, пересуваючись старовинним шляхом «із варяг у греки» (Х-ХІ ст, один з водних шляхів переселення варягів в Південно-Східну Європу та Малу Азію (X-XIII століття), обрали берег саме цього озера місцем для своєї стоянки. Після  проходження варягів на березі о. Варяги більше ніхто не оселявся, а ліси поступово були винищені.

Як видно з наведеної нижче карти, маршрут, яким пересувалися варяги (позначено пунктирною лінією), пролягав як раз повз нашу місцевість, тому не дивно, що для відновлення сил вояки обрали затишне озеро, сповнене риби та оточене густим лісом, що забезпечувало захист. Звісно, невелике поселення мирних людей, не могло стати супротив такого рішення і, вірогідно, було знищене - науковцям залишається лише висувати гіпотези з цього приводу.

- давньоруське поселення «Стибин» (мало назву «Каганець») з’явилося пізніше, ніж поселення біля о. Варги (орієнтовна дата заснування - XI-XII ст. н.е.), і проіснувало до початку XVIII ст. Розташоване за 1500 м від на південний схід від південної околиці села, поряд із повноводим, глибоким озером Стибин; Територіально наша місцевість є частиною Сіверської землі (Сіверщини) і під час нападу Батия в 1239 році, вона була частково спустошена та існувалиа тривалий час під татарською владою аж до середини XIV ст. (1355 р.).

Нове (останнє) заселення Савина відбулося у середні віки.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року почали примусово переселяти козаків Бі­ло­цер­ківсь­кого полку на Козелеччину.

Через Савин колись проходив древній шлях Переяслав-Остер-Любич.

ХХ ст. розпочалося для с. Савин приємною подією: у 1904 р. разом з побудовою Вознесенського храму відкрилася 3-річна церковно-приходська школа.

У подальшому, після 1917 р., її було реорганізовано у відповідності до нових освітніх стандартів у початкову школу, а ще пізніше, у 1932 р., - у 7-річну загальноосвітню школу. 

В 1930 році почалась колективізація. Для забезпечення побудови соціалізму в Савині, радянська влада застосувала те­рор голодом. Як і скрізь у селян відібрали зерно. Та у колгосп савинці не хотіли йти. Лютували ком­сомольці «червоної мітли». Згідно неповних офіційних даних, за­­фіксованих в актових книгах, що передані до Дер­жав­но­го архіву Чернігівської області (від­сутні да­­ні за січень 1932 року та липень 1933 ро­ку), у Савині по­мерли 195 жителів, з яких від го­лоду - 157 осіб (80,50%), від старості – 21 особа у віці від 60 до 98 років (10,77%),  від хвороб – 14 осі­б, з інших причин – 5 осіб. Надзвичайно ви­со­кою бу­ла ди­тя­ча смертність. За вка­­за­ний період по­мер­ли 49 дітей, віком від 10 днів до 12 років, тоб­то 25,13% від за­гальної кіль­кос­ті по­­мерлих, у т.ч. 38 дітей - від голоду.

13 вересня 1941 року село зайняли німці. Було відновлено роботу церкви.

На війну було мобілізовано 386 жителів, на фронтах загинуло 218 чоловік. Військові наго­ро­ди отримали лише 90 чоловік.

Після війни знову важка, без застосування машин, ручна праця в колгоспі. Хоча держава про­голосила лозунг переважаючого розвитку важкої промисловості. У січні 1959 року село було елек­трифіковане.

Більш детально з історією села можна ознайомитися за посиланням