Козелецька селищна рада

Нічогівка – мале село, розташоване на межі боліт Слуків, Пасіччя (Помоклі) та невеликих лі­­со­вих масивів за 4 км на схід від автотраси Київ-Нові Яриловичі, за 3 км на захід від автотраси Ко­­зе­лець-Бобровиця та за 16 км на південь від центральної садиби громади. Станом на 1 січня 2021 ро­ку тут проживає 214 жителів.

Навколо села розташована велика кіль­кість чудових місць – лісових, болотних та ін­ших уро­чищ. Звичайно, найбільшим з них є бо­лот­ний масив Слуков, який лише на ні­чо­гів­сь­ких землях зай­має площу понад 850 га. На ста­рих картах витоки річки Трубежа починалися са­­ме з болота-озе­ра Слуків. Ще у середині XX сто­ліття Слуків мав величезні водні простори, пе­реповнені всілякою жив­ніс­тю. Тисячі зграй пта­хів, яких місцеві жителі ловили сітями, на­пов­нювали човни тисячами пта­ши­них яєць. У радянські часи бо­лот­ний масив Слуків-Лави став мисливським за­­каз­­ни­ком. Місцеві старожили й сьогодні роз­по­ві­дають, що у 1950-ті роки сюди приїздив по­лю­вати на ка­чок видатний український пись­мен­ник Остап Вишня. Так тривало до початку 1960-х років, коли у ці місця на полювання при­їхав Микита Хрущов. «Це ж скільки землі гуляє», - мовив він і дав ко­ман­ду осушити ве­ли­чез­ний болотний масив.

Село Нічогівка біля озера Слуків заснована 1360 року. В ен­ци­кло­пе­дич­но­му довіднику «Чернігівщина» сказано, що село відоме з кінця XIV ст. Очевидно, що дане по­селення було одним з 15 сіл, осаджених навколо Козельця вихідцями з Волині за ли­товсь­ких ча­сів. Переселенці по­се­ли­ли­ся біля дороги Ос­тер-Булахів-Нічогівка-Мостище на березі колись великого болота Слуків. Щодо по­ходження наз­ви села, то тут доцільно навести версію записану в 1992 р. з вуст жителя с.Ні­чо­гів­ка Мане­виць­кого району М.С.Близнюка (1921 р.н.), яка, ймовірно, характерна і для нашої Ни­чо­гі­вки:

«Хутір заселявся поступово. На перших порах тут для поселенців умови були дуже сприятливі. Проте, як би во­ни не хотіли жити краще, у них не нічого виходило. Піщані землі були бідні, та й господарювати ставало складніше. А тут ще кілька років підряд неврожай. Зовсім занепали духом жителі від нестатків, або як вони говорили – від «ни­чо­го­го», тобто поганого життя. Так і стали звати мешканці навколишніх поселень хутір Нічогівкою, що означало гірке, зли­денне життя».

Ця назва села дійшла із середньовіччя до нашого часу. Уперше у письмових джерелах Нічо­гів­ка згадана у переписі 1666 року, проведеному мос­ковсь­кими переписувачами.

Нічогівський храм - один з най­ста­рі­ших на Козелеччині. Він згаданий у реєстрі церков Козелецької протопопії під 1746 роком, а цер­ков­ні документи збереглися з 1778 р.

За даними Всеросійського перепису 1897 року, в селі налічувалося 256 дворів, у яких про­жи­ва­ли 1316 жителів, працювала земська школа.

В 1874 р., у нічогівського священика о.Івана гостював його брат, відомий народник, про­віс­ник космонавтики Микола Кибальчич. Перебуваючи у в’язниці, він у 27 років створив перший у світі проект реактивного апарату. Міжнародне визнання М.Кибальчич отримав завдяки сприянню німецького ракетника Вернера фон Брауна. Сестри на­род­ника були дружинами козелецьких священиків.

Земську школу засновано 1875 року (ймовірно, на базі церковноприходської). На початку XX ст. вона мала окремий будинок, який зберігся до на­шо­го часу. Донедавна тут функціонувала Нічо­гівсь­ка ЗОШ I-II ст. Напередодні першої війни у школі навчалося 68 учнів.

За радянської влади, як і скрізь, - розкуркулення і колгоспи. Їх у Нічогівці створили цілих два – ім.Кірова та ім.Куйбишева. Слід відзначити, що місцеві жителі завжди від­давали перевагу праці на власній присадибній ділянці над роботою у колективному гос­по­дарст­ві й мали принцип «триматися подалі від влади та її благ». Мабуть, саме це разом з ба­га­тою жив­ніс­тю озера-болота Слуков, і врятувало їх під час голодомору 1932-1933 рр. Його жерт­вою стала ли­ше 1 людина.

Під час Другої Світової війни до Чер­во­ної армії було мобілізовано 340 жителів села. 157 з них не повернулися з фронтових до­ріг, 83 були удостоєні радянських урядових на­город. Героєм Радянського Союзу повер­нув­ся з війни Лаврентій Петрович По­но­мар­чук  – майор, командир ар­ти­ле­рійсь­кого дивізіону 892 артполку 323 Брянсь­­кої Чер­вонопрапорної ди­візії, який від­зна­чився при фор­суванні р.Вісла.

Тривожний дзвоник пролунав для нічогівців після того, як на Слукові побував на по­лю­ванні Микита Хрущов. Тодішній керманич СРСР віддав безапеляційний наказ: осушити Слу­ківсь­кі болота. Чиновники в Києві та Чернігові без будь-якого наукового обгрунтування, не го­во­ря­чи уже про екологічну експертизу, довели відповідне розпорядження до районної влади. І по­ча­ло­ся. За короткий термін було осушено величезний болотний масив, де лише 753 га припадало на ні­чогівські землі. Єдине чого було досягнуто: різко зросло виробництво сіна. Натомість не лише ста­ла зникати перелітна перната фауна, але й риба, загнана у меліоративні канали. Ніхто не вра­хував і того, що відкритий центральний канал, а такий був протягнутий по кордону нічогівських, сокиринських та полуянівських земель, працює, як насос, втягуючи у себе підґрунтові води на від­стані до 6 км. У сільських колодязях стала пропадати вода. Колись повноводний болотний ма­сив став перетворюватися в напівпустелю.