Козелецька селищна рада

Берлози - середніх розмірів село, центр старостинського округу, якому під­по­ряд­ко­вані села Гламазди, Си­вухи та Часнівці, розташоване на правому березі р.Остер за 3 км на схід від Козельця поряд з лі­совим масивом Чернещина (чорний ліс). Село, очевидно, було засноване наприкінці XVI - початку XVII ст. остерськими бо­я­ра­ми Бер­ло­зами, які згадуються в офіційних документах того часу. Хоча місцеві старожили назву се­ла виводили від верболозу, який ріс на болотистих заплавах і берегах р.Остер, тобто від слів «бер» (берег) і «ло­зи». Більш давнє, ніж у радянських офіційних виданнях, походження села (1858 р.) засвідчив той факт, що згідно указу Петра I від 1709 року двір з одним підданим у Берлозах був наданий ігумену Ко­зелецького Свято-Георгіївського монастиря Ф.Степановському. Наступна згадка про село да­то­ва­на 1718 р. 1934 року при Берлозівській початковій школі, що була реорганізована із земської, почали пра­цювати курси ліквідації неписьменності. 12 липня 1941 року, на 20-й день після початку радянсько-німецької війни, були мобілізовані до Червоної армії 136 жителів Берлозів. Незадовго до визволення, 15 серпня 1943 року, окупанти, які готували оборонну лінію нав­ко­ло Козельця, спалили село. Із 160 хат уціліли лише чотири. З фронтів не повернулися додому 76 берлозівців. Школа існувала до 2007 року, коли її перепрофільовали у дитячий са­док. В 1950 році до Берлозівської артілі приєднали гос­по­дарст­ва сусідніх сіл Гломазд, Сивух та Часнівців. Нове господарство стало носити ім’я Тараса Шев­ченка. За головування В.К.Бригинця, яке тривало до 1970 року, в Берлозах побудували Бу­ди­нок тва­ринника, контору колгоспу, Будинок культури на 200 місць, приміщення сільської ради та фельд­шерсько-акушерського пункту, посадили парк. 98 працівників господарства були від­зна­че­ні ор­денами і ме­далями, у т.ч. голова колгоспу нагороджений орденами Леніна і Трудового Чер­во­но­го Пра­по­ра, а телятниця Марина Костянтинівна Пушкар - орденом «Знак Пошани». В 2005 році господарство повністю припинило своє існування. І.А.Глущенко був одним з ініціаторів створення сільського фольклорного колективу, який невдовзі отримав по­чес­не звання «Народний аматорський».

Гламазди – середніх розмірів село, що розташоване від­разу за східною окраїною Козельця, на правому березі р.Остер. Перше поселення на території Гламазд з’явилося за 2 тис. років до Р.Х. В 1967 році ук­ра­їнсь­кий археолог С.С.Березанська виявила на західній околиці села на дюнах правобережної заплави р.Остер поселення племен мідного віку розміром біля 10 га, якому вона дала назву «Гломазди-II». Та­ку назву було дано через те, що того ж року, але трохи раніше за 800 м на південь від села на ми­сі правобережної заплави р.Остер нею ж відкрито поселення ранньслов’янських племен (III-V ст. після Р.Х.), назване «Гломазди-I». Це поселення розміром 80х180 м більш детально дос­лі­див в 1984 році чернігівськй археолог О.В.Шекун.

Сучасна історія села розпочалася на початку XVII ст. Його назва пішла від прізвища зас­нов­ни­ка – остерського боярина Івана Гломазди, який згаданий у польських документах під 1602 ро­ком. З початком радянсько-ні­мець­кої війни були мобілізо­ва­ні 58 жителів Гламазд. Жителями села на  могилі загиблих у 1957 році вста­нов­ле­но надгробок. З фронтів війни не по­вер­ну­лися 42 жителі села. 19 гламаздівців і сьогодні вважаються пропалими без­вісти.

Сивухи – середніх розмірів село розташоване відразу за східною околицею Козельця. Там, де з болотяного масиву Мости (нині ліс) витікає козелецька річечка Карашня, у давнину був хутір Рим. Назва села, як і переважної більшості населених пунктів Козелеччини, пішла від родового іме­­ні першопоселенців – козаків Сивух. Словом «сивуха» у середньовіччя  називали сиву, літню лю­­дину, старожила. рід Сивух жив на Козелеччині щонайменше з кінця XVI століття. Мож­ли­­во, що їх родовід був започаткований від місцевих язичників. У даних Рум’янцевського перепису 1766 року записане й с.Сивухи при річці Карашні.

Часнівці (до початку 1930-х років Слобода Чесного Хреста Господнього) – середніх розмірів се­ло, розташоване на правому березі р. Остер. Слобідкою нинішнє село стало згідно універсалу гетьмана Івана Скоропадського в 1719 ро­ці. Як видно з уні­вер­са­лу населений пункт виник раніше 1719 року. Нема достовірних до­ку­ментів про те, коли і як виникло це поселення. За поширеною версією тут поселились і жили бу­ді­вельники Козелецького Свято-Георгієвського монастиря, розташованого поряд з селом. Проте слобода виникла раніше початку великих робіт у Георгієвському монастирі. Назва «сло­бода» (Мостова слобода – Мостище) вживалась у польських люстраціях першої половини XVII століття. Відомо також, що монастир на цьому місці був зас­но­ва­ний згідно указу польського короля у 1653 році. У радянські часи назви Чесного Хреста Господнього не повинно було бути, тому назву села ско­ротили до Часнівці. У 1938 році хутір Шура було зселено на центральну садибу часнівського кол­госпу ім.Шевченка.