Козелецька селищна рада

Бригинці - невеличке село, центр однойменного старостинського округу, якому підпорядковані села Карасинівка, Кор­ні­їв, Мирне, Пізнє і Риків. Розташоване ліворуч від автошляху Козелець-Петровське-Бобровиця за 9 км на південь від Козельця. Перша назва села звучала як Брагинці, тобто населений пункт заснований вихідцями з м. Бра­гін (нині Гомельська обл., Білорусь). З часом пріз­ви­ще та населений пункт транс­фор­му­валися у Бригинці. Перша документальна згадка про село записана у матеріалах «Генерального следствия о ма­єт­ностях Киевского полка 1729-1730 гг.», де сказано, що за часів Б.Хмельницького хутір Бригинці був «войсковим».

З початком радянсько-німецької війни 85 жи­телів села були мобілізовані до Червоної ар­мії. 11 вересня 1941 року до села вступили ні­мецькі війська. 25 загиблих воїнів-визволителів по­­­хо­ва­ні у братській могилі біля ни­ніш­­нього при­­мі­щен­ня сільсь­кої ради, на якій бригинцівці в 1955 році спорудили над­гробок. З доріг війни не повернулися додому 44 жи­телі Бригинців. Після приєднання до Бригинців у піс­ля­во­єн­ний час сусідніх колгоспів - Корніївського «2 п’я­­ти­­­річка» та Риківського ім.Сталіна, а потім і Ка­расинівського «За більшовицькі темпи» - ут­во­­ри­ло­­ся велике господарство, що отримало наз­­ву «Зоря комунізму». В 1970-ті роки було ліквідовано Карасинівську сільську раду, а села Карасинівку і Мирне при­­­­єднано до Бригинцівської сільради.

Карасинівка – мале село, що розташоване поруч з Тру­бізь­ким болотом за 12 км на південь від центру громади та за 3 км від автошляху Козелець-Пет­ровсь­ке-Бобровиця. Перша письмова згадка про село датується 1666 роком. Назва села походить, за місцевою версією, від слова «карасі». За народними переказами назва Карасинівка походить від слова «карасири». Так називали не тільки гвардійців ро­сійських імператорів, але й жовнірів польських королів. У 1837 році в Карасинівці розпочалося будівництво нової церк­ви, а закрили її у 1933 році. Під час Другої світової війни 99 карасинівців полягли на полях битв. 5 серпня 2002 року в відбудованому храмі відбулося архі­є­рейсь­ке богослужіння.

Корніїв – невелике село, котре розташоване поруч з бо­лот­ним масивом Помоклі (інша назва Пасіччя) за 1 км праворуч від автошляху Козелець-Петровське-Боб­ровиця.

Корніїв - один з тих хуторів, що отримав свою назву від імені власника. У ма­теріалах пе­ре­пи­­су 1666 року записано остерського міщанина Олешка Корнієва та посполитого з Данівки Мико­лу Корняничина. Отже, можна зробити висновок, що хутір Корніїв було засновано ра­ніше 1666 р. У XVII-XVIII століттях Корніїв часто зга­ду­вався у численних купчих грамотах, що до сьо­­год­­ні збереглися в архівах. Про втрати корніївців у роки Другої світової війни у звіті сільської ради, датованому  1947 роком, було записано: «вивезено до Німеччини 21 жителя, загинуло 12 жителів, спалено 195 дворів.

Мирне (до 1965 р. Святеньке) – невелике село у складі Бригинцівського старостинського округу, розташоване за 10 км на південь від Козельця. Хто заснував село Святеньке, точно вже тепер ніхто не знає, але за переказами, це було ко­заць­ке затишне село, котре з усіх сторін оточували ліс та ставки. Першим поселенцям ця місцина зда­лася святою, тому і назвали село Святеньким. Друга світова війна забрала більше 50-ти жителів села. 1965 року село Святеньке було перейменоване на Мирне.

Пізнє – невелике село, що розташоване на східній межі бо­лотного масиву Помоклі (Пасіччя) за 12 км на південний захід від селища Козелець. Можна констатувати, що хутору Пізнє нема у Рум’янцевському переписі 1766 року. Уперше він згаданий в ревізії 1787 року під назвою хутір Познинський. На той час там проживали 2 ко­заць­кі сім’ї, які складалися з 8 ревізьких (чоловічих) душ, тобто усього було близько 20 жителів. Ко­зацький хутір виник у другій половині XVIII століття, хоча землі навколо Козельця були у при­ват­ній власності, ще з XVI століття.

Риків – невелике село, розташоване серед полів за 1 км від автошляху Козелець-Петровське-Бобровиця та за 8 км на південь від центру громади. За місцевою легендою, місцевість, де виникло село Риків, називалась «місце, де ричали зві­рі». Уперше село Риків згадане у Ру­м’янцевському переписі 1766 року. За часів окупації села у 1941-1943 роках 20 осіб було вивезено до Німеччини, за­­гинули 3 мирні жителі, спалено 41 хату.