Козелецька селищна рада

Патюти – колись велике, а нині середніх розмірів село, центр старостинського округу, якому під­по­ряд­ко­вані села Будище і Гладке. Назва села пішла від прізвища першопоселення. Ним, ймовірно, був предок козака Кузьми Пой­тюти, ім’я якого занесене до реєстру Остерської сотні Київського полку, що був складений 1649 року. Населений пункт, ймо­вір­но, був заснований на рубежі XVI-XVII століть і, очевидно, не на пустому місці, а на древньому го­родищі. Адже на березі озера Ка­ли­та-Гало існувало поселення епохи бронзи.  За розповідями старожилів, село було засновано у середині XVII ст. Це знайшло своє під­твер­дження у першій письмовій згадці про село. Характерним для дореволюційних Патют було те, що село населяли козаки, хоча частина сільсь­ких земель належала дворянам Полетикам із сусіднього с.Будище. У 1903-1904 рр. на кошти місцевого населення та Козелецького повітового земства було від­кри­то початкову школу. Під час визвольних змагань 1917-1920 рр. у селі Патюти 8 разів змінювалася влада. 1932 року початкову школу було реорганізовано в семирічну. Під час Другої світової війни на фронтах воювали 350 жителів села, з яких 212 чоловік не повернулися додому. Про ці події сьогодні нагадують пам’ятний знак на честь воїнів, які по­ляг­ли при обороні 1941 й визволенні 1943 року села від гітлерівців (вста­нов­лено 1957 року) та обе­ліск Слави у пам’ять про односельців, які загинули на фронтах Другої світової війни (від­кри­то 1968 року). 1962 року сільські комуністи перебудували під середню школу місцеву Свято-Миколаївську церк­ву.

Будище - невеликий населений пункт, що розташований се­ред лісів на кордоні з Носівським районом за 25 км на північний схід від Козельця. Назва села пов’язана безпосередньо з його виникненням. Топонімічні назви Буда, Будище до­­­сить поширені в Україні. Починаючи з XVI ст. у лісах України для добування з деревини по­та­шу, деревного вугілля, смоли, дьогтю будували спеціальні споруди, що звалися буда. Най­і­мо­вір­ні­ше, що він зас­но­ва­ний у другій половині ХVІ ст., разом з Димеркою і Кіптями. Під час виз­­вольної війни 1648-1654 років село стало військовим. Буди, Будища – це історія українського лісового промислу, гори попелу та майдани у лісах. Із уведенням поділу українських земель на волості, Бу­ди­ще було віднесене до Чемерської во­лос­ті, у складі якої воно пе­ре­бувало до ліквідації волосного устрою в 1923 р. З фронтів війни не повернулися 89 жителів села. 1951 року було лік­­­­відовано і сільську раду. На початку 1960-х років закрили сільську церкву, а під час Гор­ба­човської перебудови по­чаткову школу та біб­ліо­те­ку.

Гладке розташоване серед осушених бо­літ і полів за три кілометри на схід від автотраси Київ-Нові Яриловичі і за 12 км на північний схід від Козельця. Сучасне село складається із власне Гладкого і приєднаного до нього у середині 1990-х років с.Сморшки. Хутірське поселення при озері Гало (нині болотні масиви) виникло на початку ХVІІ ст. Його зас­новниками були Михайло і Туз Гладкі, які вперше згадані у ревізії 1602 року як шляхтичі, що про­­живали в остерському замку. За часів Богдана Хмельницького хутір став «войсковим», а самі Гладкі - козаками. Церкви у селі не було, тому жителі ходили до храму у сусіднє с.Сморшки. В 1956 році на могилі загиблих воїнів-виз­во­ли­те­лів жи­телі села встановили обеліск. З фронтів війни не повернулися додому 65 жи­те­лів Гладкого. У пам’ять про загиблих односельців у 1968 році у центрі села споруджено обеліск, на якому ви­кар­бувано імена 131 земляка із сіл Гладке та Сморш­ки.