Козелецька селищна рада

«Розквітали яблуні та груші», а разом із ними, здається, щодня розквітає й Ганна Гніда з Берлозів Козелецької селищної ради. Слова цієї невмирущої пісні, як і багатьох інших пісень, котрі живуть в її серці, дають жінці сили та наснаги для буденних турбот. Мабуть, тому і нині, у свої 70 років (ювілей Ганна Федорівна відсвяткувала 13 травня) вона досі працює. Де? Для тих, хто не в темі, скажу, що все очевидно і просто – любить співати, грає на баяні, значить і працює в сфері культури – художнім керівником Берлозівського будинку культури.

Так-так, Ганна Федорівна змалку виступала на сцені рідного сільського клубу. Тому й не уявляла себе деінде. Музичні здібності передалися їй від батька.

- Років з чотирьох я вже добре грала на гармошці й виспівувала частівки – це був мій коронний номер! – з гордістю розказує ювілярка. – Взимку, коли снігу намете по коліна, а то й по пояс, молоді парубки з нашого села приходили забирати мене прямо з дому на концерти. Було, несуть мою гармошку в клуб переді мною, а коли й мене на руках. Я мала була, тож хотіла на початку концерту відспівати й додому вертатись. А завклуб каже «ні», завше мене «на закуску» лишав, щоб я закривала концерт. Це тепер я розумію, що під кінець залишають все найкраще, а тоді не знала, тож хвилювалася.

По закінченні школи Ганна пішла вступати до училища культури. Та не склалося – приймальна комісія вимагала обов’язково диплому з музичної школи, інакше і балакати нічого. Так молода дівчина вивчилася на швачку, навіть рік пропрацювала за фахом. Повернутися до рідної стихії допоміг щасливий випадок – Ганна почула, що у Ніжині при Будинку культури відкрили річні курси для навчання гри на баяні. Повезла туди документи, домовилася із головою берлозівського колгоспу про оплату її навчання, але… Вчасно заплатити чомусь не вийшло, справа затяглася на невизначений час. І лише маленька надія на диво ще жевріла в дівочому серці – раптом все ж таки вирішиться?.. І диво сталося! Ганна й зараз не знає, хто втрутився у питання її навчання, та у вересні (замість належного травня) вона таки вирушила до власної мрії. Вже по закінченні ніжинських курсів Ганна Гніда поверталася додому наче переможниця. В Берлозах їй майже одразу запропонували працювати завклубом. Це було дуже відповідально для неї, бо ж саме про таку роботу мріяла змалку, але і трохи боязко. За два роки статус очолюваного нею закладу піднявся з сільського клубу до Будинку культури.

Новий поворот долі повернув життя в інше русло. За тих часів, а був тоді 1970 рік надворі, за людей часто вирішували голови колгоспів чи сільрад, де їм працювати і що робити. Саме так сталося і з Ганною Федорівною. Побачивши у ній потенціал, сільський голова забрав її до сільради рахівником-касиром.

За час роботи на новому місці Ганна вийшла заміж, народила сина Олега та доньку Оксану і все продовжувала жити піснями.

- Оце, буває, йду по корови, щось наспівую тихенько, аж раптом розумію, що це не вивчена пісня, а зовсім нова, моя. Я тоді швиденько записую, поки не забула. Так і складаю власні пісні, - говорить жінка.

- Та вона і сценки сама вигадує, і костюми підбирає. Одним словом, творчість у Галі в крові, - додають колеги про неї.

Повернення Ганни Гнідої до власної стихії відбулося завдяки начальнику районного відділу культури, це він наполіг, щоб жінка знову взялася за Берлозівський б/к. Відтоді її стаж у культурі складає 45 років. Навіть оформивши пенсію за віком, вона залишилася працювати. Каже, що й 70-річчя не стане перепоною в подальшій творчій кар’єрі.

- Чого тільки за ці роки не бувало! – продовжує Ганна Федорівна. – Насамперед я перша в районі організувала у нас в Берлозах фольклорний колектив «Чиста криниця». Тоді ж усі співали хорами, були цілі хорові ланки. А в нас – автентичний спів. В той час у Чернігові був пісенний радіо-конкурс «Золоті ключі». І нас туди запросили.  Наші обрядові пісні викликали справжній фурор! Ми посіли перше місце. Потім були ще «Сонячні кларнети», і теж перемога. За тим нас уже в Чернігів запрошували постійно. Один з членів журі на черговому конкурсі спитав, чи могли б ми відтворити весь обряд, а не лише окремі пісні. Ми згодились, бо ж у дитинстві бачили, як це відбувалося в селі. Зі своїми обрядами – жниварськими, купальськими, Великоднім святом та колядками – ми вже стали їздити ще й в Гомель та Пирогово. Вже й не пригадаю, в якому році наш колектив взяв участь у зйомках документального фільму про українські звичаї. Нас попросили показати купальські обряди з піснями. Це було як відкриття, до нас цього ніхто не робив. Після того нам стали писати люди з усієї країни, а інколи й з-за кордону. Ми просто жили цим!.. Та й зараз, буває, прокинуся не в дусі, заспіваю пісню – і веселіше мені. Мої дівчата з колективу – такі ж. Приходять до мене, коли щось не так, і кажуть: «Давай вже репетицію влаштуємо, чи що?»

Не обійшлося без пісень і в день народження Ганни Федорівни. Лунали тут «Ромашки» і «Вишні», і та ж таки «Катюша», і «Зеленеє жито, зелене». Співали всією родиною. А ще планували, як святкуватимуть 80, 90 та 100 років своєї рідненької мами і бабусі Галі.

Ганна Самойленко