Козелецька селищна рада

10 років тому, у 2011 року, вперше відчинилися двері новоствореного дитсадка, які покликали до диво­виж­ного світу та без­турботного дитинства малят з сіл Волевачі, Пушкарі, Одинці, Бабарики.

Сьогодні, 24 грудня, ювілярів привітали Козелецький селищний голова Валентинтин Бригинець, начальник управління освіти, сім’ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради Алла Шидловська, депутат Козелецької селищної ради Володимир Гусол, голова Козелецької районної організації Професпілки працівників освіти і науки України Надія Бобруйко, Директор Скрипчинського закладу дошкільної освіти загального розвитку Козелецької селищної ради Людмила Кононенко

«Діти – це найцінніший наш скарб, майбутнє нашої держави, для них ми маємо створювати умови для повноцінного гармонійног розвитку, виховання, забезпечувати комфортні умови перебування у дитсадку. Дякую турботливим педагогам та вихователям, які присвятили своє життя дітям та докладають зусиль щоб заклад процвітав, а діти отримували нові знання та виховувалися у найкращих українських традиціях», - зазначив Валентин Бригинець.

Для потреб закладу Валентин Бригинець передав садочку принтер.

За багаторічну плідну працю, високий професіоналізм, активну громадську позицію, вагомий внесок в розвиток освіти громади та співпраці з галузевою профспілкою щодо захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів співучасників та з нагоди10-річого ювілею Надія Бобруйко вручила колективу Скрипчинсько ЗДО Грамоту Козелецької районної організації Професпілки працівників освіти і науки України.

Нині садочок відвідують 19 дошкільнят. Атмосфера закладу наповнена турботою дорослих про дітей. Тут увагою охоплена кожна неповторна особистість. Для дітей створені гарні умови для перебування. Працює театральний гурток з елементами англійської мови.

Орієнтовний план роботи Козелецької селищної ради на 2021 рік

Орієнтовний план роботи Козелецької селищної ради на 2020 рік

План роботи Козелецької селищної ради на 2019 рік

Про встановлення місцевих податків і зборів на території Козелецької селищної ради на 2022 рік

Інформаційне повідомлення про проведення громадського обговорення щодо припинення (ліквідації) Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області

1. Найменування організатора  громадського обговорення – Козелецька селищна рада Чернігівської області.
2. Мета: врахування думки жителів Булахівського старостинського округу Козелецької селищної ради щодо припинення (ліквідації) Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області.

Період реформ, розпочатий Міністерством освіти і науки, поставив питання реорганізації та закриття шкіл у сільській місцевості на одне з перших місць на порядку денному. Ця проблема гостра для всієї України і є результатом демографічної кризи, яка спостерігається в державі. З кожним роком кількість учнів в українських школах скорочується, тому й не дивно, що чимало навчальних закладів стали напівпорожніми. Найгостріше проблема малокомплектності проявляється у віддалених селах. Адже не можна надати якісної освіти у школі, де навчаються кілька дітей, чи розпорошувати бюджетні кошти, виділені на освітянську галузь, на утримання кількох неповних шкіл. Перед місцевою владою постає питання, утримувати ці школи (за опалення, електроенергію та зарплати технічного персоналу громада платить із власного бюджету) чи перевести дітей до більших шкіл та забезпечити там кращі умови навчання завдяки вивільненим коштам.

Станом на кінець 2020-2021 н.р. року в Булахівській філії І-ІІ ступенів Козелецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 навчається  23 учні, зокрема в 1-му класі немає жодного учня, а 2-9-ті класи є не повними,  учні цих класів навчаються індивідуально, а відповідно до Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах (наказ МОН України № 8 від 12.01.2016 року, зі змінами), за яким на кожного учня відводиться певна кількість навчальних годин, в такій ситуації не є можливим повноцінне оволодіння учнями навчальним матеріалом, оскільки при індивідуальному навчанні кількість годин є меншою від стандарту.

Перспективна мережа Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 дозволяє зробити висновок про подальше зменшення контингенту учнів:

Зростання контингенту учнів школи під питанням, оскільки вже на даний час у с.Булахів 4 дитини віком 3-5 років.   Крім того, нині з 23 учнів закладу 15 підвозиться із с. Савин.    

Різниця між річною вартістю навчання дитини у середньому та у малозаповненому класі сягає кілька десятків тисяч гривень: незалежно від кількості учнів, громада сплачує зі свого бюджету однакові кошти за опалення, електроенергію, воду і роботу технічного персоналу. Чим менше учнів – тим більша частка цих витрат припадає на кожного з них. 

РОЗРАХУНОК УТРИМАННЯ  БУЛАХІВСЬКОЇ  філії І-ІІ ступенів КОЗЕЛЕЦЬКОЇ ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 на 2021 рік (тис.грн.)

Собівартість утримання одного учня по Булахівській філії  І-ІІ ступенів Козелецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 за 2020 рік становить 81,3 тис. грн на рік при середній собівартості по закладах загальної середньої освіти Козелецької селищної ради 30,0 тис грн. за рік (середня собівартість утримання  1-го учня серед сільських закладів  становить 54,6 тис. грн. за 2020 рік),  а за 2 місяці 2021 року вартість утримання одного учня становила 12,5 тис. грн (середня вартість утримання одного учня по закладах загальної середньої освіти за 2 місяці 2021 року становить 7,1 грн).       

Питання не лише у коштах, але й якості освіти, яку отримують учні таких шкіл. Напівпорожні школи у селах суттєво програють: у них зазвичай немає новітнього обладнання, бракує професійних вмотивованих учителів, одна людина викладає одразу декілька предметів. 

Колектив школи нараховує 8 педагогічних працівників та 8 технічних, у тому числі 4 сезонних. За віковим складом 62,5% учителів пенсійного або передпенсійного віку.

Із загальної кількості вчителів 6 працюють за фахом, проте в силу того, що школа є малокомплектною ряд навчальних предметів викладаються не фахівцями: англійська мова, математика, алгебра, геометрія, фізика, інформатика, трудове навчання, музичне мистецтво, географія, зарубіжна література, образотворче мистецтво, фізкультура, що безумовно впливає на якість знань дітей із зазначених предметів.

 Сучасний світ наукового та технічного прогресу дедалі наполегливіше вимагає кваліфікованих спеціалістів із достатніми знаннями у своїй галузі та творчим потенціалом. Така модель професійного спеціаліста формується, перш за все, у школі, що дає реальні знання, котрі допоможуть їм реалізувати себе в майбутньому навчанні, професії та житті. Навчання у великих шкільних колективах сприяє здоровій конкуренції між школярами, їх прогресивному, гармонійному розвитку. Перебуваючи у товаристві декількох однокласників, діти мають гірші можливості порівнювати себе з іншими та розвиватися, ніж їхні ровесники, які навчаються у великій школі.  Водночас, у малокомплектних школах немає змагальності, суперництва, немає колективу, де школярі тягнуться до кращого, до сильнішого. Діти вчаться в замкнутому колі. І практика показує, що успішність учнів малокомплектних шкіл залишає бажати кращого, вони рідко здобувають призові місця на предметних олімпіадах та конкурсах.

У разі закриття філії підвіз буде здійснюватися  шкільним автобусом до Бобруйківської філії І-ІІ ступенів Козелецької гімназії №1, яка знаходиться на відстані 5 км кілометрів від с.Булахів. Відповідно в Бобруйківській філії І-ІІ ступенів Козелецької гімназії №1 збільшиться контингент учнів, що призведе до утворення повних  3-7 і 9-го  класів.

 Питання  працевлаштування працівників є одним із пріоритетних для відділу освіти, в даному напрямку ведеться постійна робота, за попередніми даними можливим буде працевлаштування педагогічних працівників та  технічних.

Таким чином, саме забезпечення якості освітніх послуг стане одним з головних критеріїв, за якими українське суспільство буде оцінювати успішність освітніх реформ в країні.

3. Суб’єкт, що вніс пропозицію щодо припинення (ліквідації) Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області – управління освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради.
4. Строк, місце, час проведення громадського обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників –громадське обговорення відбудеться в приміщенні Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області 12 травня 2021 року о 14:00 з громадськістю Булахівського старостинського округу.
5. Поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, строк і форми для подання пропозицій (зауважень) – смт Козелець, вул. Соборності, 27, тел. 2-11-08, ел. адреса kozelets.Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Пропозиції (зауваження) учасників громадського обговорення подаються у письмовій чи усній формі, надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає, протягом 15  днів з дати опублікування повідомлення про його проведення.

6. Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення – управління освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради, смт Козелець, вул. Соборності, 27, тел. 2-11-08, ел. адреса kozelets.Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
7. Прізвище та ім’я особи, визначеної відповідальною за проведення громадського обговорення – Шидловська Алла Миколаївна, начальник управління освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради.
8. Строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення – узагальнення висловлених в ході проведення громадського обговорення зауважень та пропозицій здійснюється організатором протягом 15 днів після закінчення строку подання пропозицій. Після отримання висловлених пропозицій та проведеного аналізу відбудеться оприлюднення результатів громадського обговорення на сайті Козелецької селищної ради.

Протокол громадських обговорень

Про проведення консультацій з громадськістю щодо реорганізації Мостищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Звіт про результати громадського обговорення щодо реорганізації  Мостищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Про проведення консультацій з громадськістю щодо припинення (ліквідації) Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької  ЗОШ І-ІІІ ступенів №3

Звіт про результати громадського обговорення щодо припинення (ліквідації) Булахівської філії І-ІІ ступенів Козелецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3

Послуги з технічної підтримки та інформаційного обслуговування передачі даних реєстраторів розрахункових операцій до системи обліку даних РРО ДПС (СОД РРО) суб’єктам господарювання надає інформаційний еквайр – юридична особа, яка уповноважена на це Платіжною організацією.

Інформація від РРО суб’єктів господарювання до ДПС передається у вигляді пакетів даних.

Відповідно до п. 9.2 Порядку № 1057 у разі невдалого виконання операції (порушення цілісності набору даних під час передачі, неможливість зберігання інформації у базі даних тощо) - інформаційний еквайр повертає до РРО код помилки. Залежно від коду помилки РРО повторює спробу передачі негайно або через визначений час згідно з конфігурацією РРО.

Слід зазначити, що відповідно до п.п. 3.2.1 п. 3 Вимог щодо створення контрольної стрічки в електронній формі у реєстраторах розрахункових операцій, програмних реєстраторах розрахункових операцій та модемів для передачі даних, РРО з модемом повинен, зокрема, забезпечувати:

 - автоматичну із заданою сервером обробки інформації періодичністю передачу контрольно-звітної інформації до сервера обробки інформації за протоколом передачі інформації;

 - повторну передачу контрольно-звітної інформації у разі, якщо отримане від сервера повідомлення буде містити таку вимогу;

 - накопичення контрольно-звітної інформації у разі неможливості передачі її через порушення зв’язку із сервером обробки інформації з будь-яких причин та автоматичну передачу накопиченої інформації до сервера обробки інформації після відновлення зв’язку;

 - індикацію справного та несправного стану модема та каналу передачі інформації.

Враховуючи викладене, у разі виникнення проблем з передачею даних РРО до ДПС, та неможливістю відновлення зв’язку в автоматичному режимі, для вирішення вказаної технічної проблеми пропонуємо звернутись до центру сервісного обслуговування РРО, з яким укладено відповідний договір для вирішення питань із залученням інформаційного еквайра та/або операторів мобільного зв’язку чи регіональних провайдерів інтернет-послуг.

Що стосується проблем передачі даних програмними РРО то у разі відсутності зв’язку програмний РРО використовує номери, зарезервовані для розрахункових документів, які передаються до ДПС після відновлення зв’язку.

На період відсутності зв’язку між ПРРО та фіскальним сервером проведення розрахункових операцій суб’єктом господарювання здійснюється в режимі офлайн, що може тривати не більше ніж 36 годин, та не більше ніж 168 годин протягом календарного місяця, із створенням електронних розрахункових документів, яким присвоюються фіскальні номери із діапазону фіскальних номерів, сформованих фіскальним сервером згідно з Порядком визначення діапазону, видачі, резервування, використання фіскальних номерів, що присвоюються електронним розрахунковим документам під час роботи програмного реєстратора розрахункових операцій в режимі офлайн.

Програмний РРО має бути автоматично переведений із режиму офлайн у режим онлайн-обміну з фіскальним сервером у момент відновлення зв’язку між програмним РРО та фіскальним сервером.

Програмне рішення програмного РРО під час роботи в режимі офлайн має забезпечувати постійний контроль щодо, зокрема, відновлення зв’язку програмного РРО із фіскальним сервером та перевіряти наявність такого зв’язку перед формуванням кожного розрахункового документа в режимі офлайн, дотримання граничних строків застосування режиму офлайн, інформувати особу, яка здійснює розрахункову операцію про залишок часу, протягом якого може тривати режим офлайн, та припинити проведення розрахункових операцій у режимі офлайн у разі досягнення одного із граничних строків (36 годин підряд або 168 годин протягом календарного місяця).

Також програмний РРО забезпечує постійний контроль щодо відновлення та наявності зв’язку програмного РРО з фіскальним сервером контролюючого органу для передачі пакета даних встановленого формату та змісту, передачу такого пакета даних після відновлення зв’язку між програмним РРО та фіскальним сервером контролюючого органу в момент виходу програмного РРО з режиму офлайн.

Отже, у разі інформування програмним РРО про відсутність зв’язку із фіскальним сервером доцільно звернутися до оператора мобільного зв’язку та/або регіональних провайдерів інтернет-послуг.

Спілкуйся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»

            Пресслужба Головного управління  ДПС у Чернігівській області

Понад мільярд гривень сплатили платники Чернігівщини податків і зборів у лютому. Це на 95,4 млн грн перевищує рівень лютого минулого року.  

Начальник Головного управління ДПС у Чернігівській області Людмила Слотюк більш детально пояснила, як розподілились надходження до державного та місцевих бюджетів.

До державного бюджету надійшло 472 млн грн, що становить 44 відсотки. У порівнянні до лютого минулого року надходження зросли майже на 11 відсотків. Цьому сприяло суттєве збільшення надходжень з податку на додану вартість – у 1,6 рази  (+89,3 млн грн) та податку на доходи фізичних осіб – на 14 відсотків (+14,9 млн.грн.).   

До місцевих бюджетів усіх рівнів у лютому надійшло понад 598 млн грн податків та зборів. У порівнянні до минулого року надходження збільшились на 9 відсотків або 49,7 млн гривень.

Майже 60 відсотків суми, що надійшла до місцевих бюджетів, складає податок на доходи фізичних осіб - 359 млн гривень. Від сплати податку на майно (за земельні ділянки, нерухомість та транспорт) спрямовано понад 71 млн гривень (12 відс.). Від сплати єдиного податку на підприємницьку діяльність бюджети територіальних громад отримали 113,7 млн грн. (19 відс.). Акцизного податку від реалізації алкоголю, тютюну та пального надійшло майже 12 млн гривень.

Людмила Слотюк зазначила, що у лютому страхувальниками сплачено 474  млн грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, чим забезпечено зростання надходжень у порівнянні до лютого 2020 року на 12 відс. або на 49,9 млн гривень.

Спілкуйся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»

            Пресслужба Головного управління  ДПС у Чернігівській області

Сираї – середніх розмірів село розташоване на західній межі болотного масиву Помоклі (Пасіччя) обабіч автошляху Київ-Нові Яриловичі за 9 км на південь від Козельця. Станом на 1 січня 2021 року тут проживало 382 жителі.

У народному переказі цікаво поєднані художній стиль та історична правда. Там сказано, що над Старим шляхом, який проходив західніше села, стояла корчма. Одного разу проїжджав цією до­рогою генерал-удівець козак Сирай. Сподобалася йому місцева дівчина, але мати її поставила умо­ву, що віддасть дівчину за нього, якщо він збудує церкву. Церкву було збудовано на території ни­нішнього карпоківського кладовища. В 1793 році генерал у ній вінчався. 1907 року церкву з Кар­пок перенесли до Сираїв.

У матеріалах польської люстрації (пе­ре­пису) 1628 року, Федір Сирай з синами Савою і Яцьком Сираєнками названі остерськими бо­я­ра­ми. Вони були не замкові, а путні бояри, які стерегли кордони і шляхи (шляхта) та мали привілей на «свої добра» за військову службу. У реєстрі Козелецької сотні 1649 року записано козака Яцька Си­рая. Боярин став козаком, що власне одне й теж - військові люди. Історик Володимир Ан­то­но­вич писав, що околична шляхта селилася лише своїм родом, у своєму селі зі своїми прізвищами. Са­ме до такої шляхти відносилися Сираї.

У місцевій топоніміці згадане урочище Селище, яке можна ототожнювати з поселенням Ки­ївсь­кої доби. Воно виникло посеред боліт, серед вогкої, сирої місцевості. І, очевидно, вже бояри взя­ли своє прізвище від місцевого топоніма.

Місцеві бояри були охоронцями сіверського валу біля Козельця та р.Остер. Давнє по­се­лен­ня було в оточенні уже зниклих гаїв та дібров (урочища Дубне, Кружок, Калиновий кущ, Дуд­ків­щи­на, Біле болото). Боярські роди Сираїв і Орішків збереглись до нашого часу. В люстрації 1552 року боярин Максим Орішко записаний в острозі Остерського замку. Цей рід походив з лю­бець­ких бо­яр княжого часу.

Першу письмову згадку про Сираїв хутір записано в матеріалах перепису 1666 року. 

Романтична історія про закоханого генерала теж не безпідставна. Церкву в с.Карпоки по­бу­ду­вав Сергій Васильович Солонина (1660-1737, с.Булахів). Він був наказним козелецьким сот­ни­ком (1687), київським полковим хорунжим (1690-1696), остерським сотником (1709-1727), на­ле­жав до відомої родини старшин київського полку, а згодом дворян. Після смерті заповів на Кар­по­ківсь­ку церкву 1000 золотих, на Свято-Георгієвський монастир – 100 золотих, на Козелецький Бо­го­явленський (дівочий) монастир – 50 золотих. У Карпоках йому належав 21 двір.

Уже на той час у селі була Свято-Троїцька церква, бо збереглися церковні документи з 1770 ро­ку. В 1792 ро­ці нова дерев’яна церква будувалася, очевидно, на місці старої.

У селі сформувалася сильна громада козацької старшини, яка пізніше стала дво­рянсь­кою громадою. Це родини Набоків, Красників, Злотковських, Березовських, Білоусів, Горячків, Ко­­жур, Велігорських, Лук’яновичів, Соболівських. Для них Сираї - мала батьківщина. Куди б не за­кинула військова доля, на старості поверталися до свого села. Тут їх могили.

Березовські служили у Козельці і у Генеральній канцелярії у Глухові. З глухівської гілки ро­ду вийшов відомий композитор Березовський.

Солдат 6 єгерського полку Трохим Іванович Березовський (1796-15.10.1885, Сираї)  за хо­­роб­рість під час Вітчизняної війни 1812 року був нагороджений чином прапорщика, отримав спад­кове дво­рянство. 1819 р., у чині поручика вийшов у відставку й повернувся до свого маєтку в Си­раях, де вів поміщицьке життя.

Петро Омелянович Березовський (1845-22.09.1905, Сираї) - майор 122 Тамбовського пі­хот­ного полку, учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр., під час якої за хоробрість був на­го­род­жений орденом св.Володимира 4 ст. Його лікування пов’язане з Чудотворною іконою Бо­го­ро­ди­ці Козельщанської.

Знаковою для Сираїв завжди був шляхетсько-дворянський рід Красників, який до сьогодні один з найбільших родоводів села. Засновником його сираївської гілки був значковий товариш Ки­­ївського полку Кирило Красник. Він був одружений з дочкою київського полкового хорунжого Катериною Савенко. В 1779 р. у нього у селі записано 3 підданих.

За даними ревізії 1858 р. у селі налічувалося 75 дворів, у яких проживав 551 житель.

Народний переказ точний і у тому, що Сираї стояли осторонь старого Київського шляху, що про­ходив із Сокирина на Карпоки та Гарбузин, оминувши Сираї та Єрків. Це уже в 1864 році но­во­збу­доване по прямій лінії шосе Київ-Санкт-Петербург стало центральною вулицею Сираїв.

За даними Всеросійського перепису 1897 р., у Сираях налічувалися 132 двори, де проживали 778 жителів. Наступного року було відкрито церковно-приходську школу.

У 1907 році відбулося освячення другої церкви. Нею став храм перенесений із с.Карпоки. Та не­довго простояв він у Сираях. Одного разу з мандрівного цирку втекла мавпа, яка залізла на са­мий хрест, що вінчав будівлю. Це був недобрий знак. В 1918 році під час грози церква згоріла. Пот­рібно зазначити, що 1916 року настоятель цього храму отець Василь Якушев і його дружина, яка завідувала у селі земською школою, відкритою 1913 р., отримали подяку священного Синоду РПЦ за організацію допомоги пораненим.

Віковий уклад сільського життя зламала радянська влада. В 1928 році секретар Козелецького рай­виконкому Кікалов провів у селі збори за колективізацію, на яких виступили проти колгоспу Іван Федоренко та Сільвестр Фесюк. Останній до цього працював головою сіль­­ра­ди, був делегатом Всеукраїнського з’їзду Рад. За командою, їх негайно віддали під суд і за­проторили до в’язниці. Проте 152 сираївські селяни написали заяви на підтримку ареш­то­ва­них. Спра­ва набула розголосу. Кікалов був чужинцем, а селяни слухали голос своєї душі.

В 1930 році, уже збори комнезему постановили зобов’язати усіх вступити до СОЗу. На знак про­тесту. Того ж року було організувано колгосп «Червоне селище».

Наступного року для «викачки» хліба приїхали представники з Москви. Один з них сказав: «Я рабочий, член партии. Вызвали в партком, и приказали ехать на Украину вы­ка­чи­вать хлеб». Чужину робили у наших хатах пришлі люди. На «викачку» хліба мобілізовали на­віть сільських дітей-школярів з шомполами. Крім то­го, Козелецький райвиконком в ультимативній формі запропонував Сираївській сільраді упродовж 48 годин (!) здати законтрактоване молоко і сви­ней. Ультиматум було пред’явлено цілій громаді та органу радянської влади на селі. Голод і терор у мирний час.

Згідно неповних офіційних даних, за­­фіксованих в актових книгах, що передані до Дер­жав­но­го архіву Чернігівської області (від­сутні да­­ні за червень, липень 1932 року та серпень 1933 ро­ку), у Сираях по­мерли 79 жителів, з яких від го­лоду - 46 осіб (58,23%), від хвороб – 16 дітей віком від 1 до 13 років (20,25%), від старості – 14 осіб у віці від 60 до 90 років (17,72%), з інших причин – 3 особи. Надзвичайно ви­со­кою бу­ла ди­тя­ча смертність. За вка­­за­ний період по­мер­ли 40 дітей, віком від 7 днів до 15 років, тоб­то 50,63% від за­гальної кіль­кос­ті по­­мерлих, у т.ч. 22 дитини - від голоду.

Дворянам і куркулям не було місця у радянському жит­ті. За радянськими наказами (НКВС) не­винні люди підлягали знищенню. Це класична основа ко­муністичної ідеології боротьби та зни­щен­ня класів. Нам відомі імена лише двох репресованих і ре­абілітованих - Володимира Кос­тян­ти­но­вича Березовського і Давида Петровича Кузьменка. Во­ро­гами були усі.

Під час війни з 245 мобілізованих на фронт, загинула половина, медалями було нагороджено тіль­ки 56 фронтовиків. Більшість селян-солдат так і не стали героями війни.

Сьогодні життя села визначає траса М-1, що є центральною вулицею села. Тут розташовані при­таманні придорожньому селу заклади торгівлі та громадського харчування, відновлена на початку нинішнього століття Свято-Троїцька церква.

Карпоки – невелике село, розташоване посередині три­кут­ни­ка, створеного селами Сираї, Озерне, Булахів, на старому тракті Київ-Санкт-Петербург, за 3 км за­хідніше сучасної автотраси Київ-Нові Яриловичі та за 12 км на південний захід від центру громади Козельця. Станом на 1 січня 2021 року тут проживало 91 житель.

Щодо історії села Карпоки, то вона, схоже, починається з 1552-го ро­ку. Саме то­ді остерський боярин з острога (Остерського замку) Демко Карпович і заснував село, по­се­лив­шись на березі великого мальовничого озера, яке з часом стало болотом, що має ці­ка­ві назви своєї міс­цевості - Стійло, Дворець, Плав тощо. Це вказує на те, що колись понад озе­ром жили багаті лю­ди, були збудовані й розкішні будівлі, і стайні, і риба водилася (бо ж «плав» - треба було плавати і ло­вити рибу). Як це робили карпоківці, приміром, наприкінці 1960-х років, ко­ли болото роз­ли­ва­ло­ся і ставилися ятері (по-місцевому «жаки») з човнів, і в них (у дві-три пари) «на­лазило» щоночі зо два відра карасів.

З історичних джерел випливло зовсім нове прізвище продовжувача життя кар­по­ківсь­ко­го осередку і села взагалі - Солонина. Так у найпершій письмовій згадці тих років, а це Уні­вер­сал гетьмана Івана Мазепи від 5 березня 1689 року, значиться, що остерський сотник Сергій Ва­си­льо­вич Солонина отримав у І684 році від жінки А.Грибович (Гриб), дочки бунчукового то­ва­ри­ша, 21 двір у селі Карпоки і млин на Борковській греблі (с.Бірки). До речі, С.В.Солонина (1660-1737) по­хований у сусідньому з Карпоками селі Булахів.

В «Історико-статистичному описі Черніговської єпархії» за 1874 рік ідеться про те, що Сер­гій Солонина був фундатором церкви у Карпоках, яка тривалий час знаходилася на території те­пе­ріш­нього місцевого цвинтаря і лише у 1907 році церкву Святої Трійці на прохання прихожан се­ла Єр­ків (щоб ближче було ходити) перенесли до сусіднього села Сираї. Насправді, церкву пе­ре­нес­ли то­му, що новий тракт Київ-Санкт-Петербург, що до середини XIX ст. проходив через Кар­по­ки й над яким стояла церква, проклали через Сираї. Карпоки втратили своє значення.

До речі, на карпоківському цвинтарі захоронений нащадок Сергія Солонини, його правнук Ми­­кола Іванович Солонина (1769, с.Татарівщина, нині в межах м.Остер-29.09.1833, с.Карпоки) - капітан у відставці, командир загону (тисячі) Чернігівського ополчення під час Вітчизняної війни 1812 р., нагороджений за організацію ополчення золотою та бронзовою медалями, остерський пред­­водитель дворянства у 1812-1816 роках.

Ще одне прізвище тісно пов’язане з історією села - Карпеки. Як відомо, дво­рянсь­­ка родина чернігівських Карпеків - це перш за все Семен Карпович, який в 1691 році був го­ро­­довим отаманом майбутньої гетьманської столиці міста Глухова, а з 1715 до 1717 роки – оса­ву­лом ге­неральної артилерії. Також відомо, що на родовому гербі дворян Карпеків було зображено великого жу­рав­­ля, який тримає в лапі золотий камінь. Цей герб був символом пильності.

За неповними архівними да­ни­ми, у Карпоках (відсутні дані за січень, лютий, травень, сер­пень-жовтень 1932 року та лютий, квітень, вересень, жовтень 1933 року) по­мер­ли 40 осіб, з них від го­­­лоду та викликаної ним епідемії дизентерії - 24 особи (60,00%), від старості - 11 осіб (27,50%) у ві­ці від 62 до 80 років, від хвороб – 4 особи (18,18%), вбито 1 особу. За вка­заний пе­рі­од по­мер­ли 11 хлопчиків та дів­чаток віком від 25 днів до 11 років, тоб­то 27,50% від загальної кіль­кості по­мер­лих, у т.ч. 9 дітей - від го­­ло­ду.

У 2008-му році нарешті здійснено газифікацію села.

Сокирин – мале село, розташоване за 3 км на схід від автошляху Київ-Нові Яриловичі та за 16 км на південь від центральної садиби громади – селища Козелець.  Станом на 1 січня 2021 року тут проживало 88 жителів.

З давніх часів навколишні землі входили до складу Остерського повіту Київського князівства. З 1426 повітом управляв князь Дмитро Семенович Зубревицький на прізвисько Сокира. Можливо, князь Дмитро й заснував Сокирин, назвавши поселення на свою честь.

Хоч офіційна дата заснування — 1750, однак поселення під назвою Секърина хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Сибирского приказу №495 (1666). На хуторі мешкали Сидорко Захарченко, в якого був віл, та Івашко Кузмин, у якого була коняка.

Згідно з Генеральним слідством Київського полку станом на 1726 р. въ деревнѣ Сокиринѣ 3 двори згідно з універсалом полковника Танського від 1721 року були дані в тимчасове користування Носівському сотнику Івану Прутянулу.

Сокирин, поряд із Заворичами, був місцем відпочинку купців і торговців після денного переходу по Чернігівському тракту.

У селі є православна Свято-Феодосіївська церква, збудована в 1900—1902 роках. Являє собою дерев'яну, хрещату, п'ятидільну споруду. Південні й північні рамена — прямокутні у плані, обабіч гранчастої апсиди — невеликі зруби ризниці й паламарні. Видовжений західний притвор сполучається з наметовою двох'ярусною дзвіницею типу «четверик на четверику». Над середхрестям — восьмерик із наметовою банею, увінчаною ліхтариком. Зберігся іконостас та ікони XVIII—XIX ст.

Олексіївщина – невелике село, розташоване відразу за південною околицею Ко­з­ельця на лівому березі р. Остер. Станом на 1 січня 2021 р. тут проживало 315 жителів.

Назва села походить від імені графа Олексія Розумовського. Він купив землю на південній око­лиці Козельця і збудував тут у середині XVIII століття палацо-парковий 44-гектарний ан­самбль, відомий як Олексіївський дім. Поряд з комплексом він поселив прислугу. Це були пер­шо­по­селенці сучасної Олексіївщини. Зокрема, тут проживали люди, які носили прізвище Розуми. Мож­ливо, що це були далекі неімениті члени роду Розумовських. Адже у дорадянські часи село но­сило назву Розуми.

На жаль, палац було знищено. У 1831 р. російський імператор-українофоб Микола I, по­вер­та­ючись з Польщі, зупинився в Козельці й віддав наказ розквартированій у місті військовій час­ти­ні зни­щи­ти будівлі, щоб нічого не нагадувало, як він висловився, «об этих холопах Разумах». Полк дра­­гу­нів за ніч не залишив від палацу каменя на камені. З часом, місцеві жителі розтянули по дво­рах за­лишки цегли та інших матеріалів. Квітуча колись Олексіївщина занепала.

1869 р. у сім’ї управителя маєтку графа І.П.Закревського Григорія Френкеля народився син, яко­го назвали Захаром (член-ко­рес­пон­ден­т Академії медичних наук СРСР, про­фесор Захар Григорович Френкель (1869-1970)). Цей факт зафіксований у метричних книгах церкви св. Миколи Чу­до­твор­ця на Київській слобідці у Козельці, до приходу якої належало с.Розуми.

За даними Всеросійського перепису 1897 року, на хуторі Розуми налічувалося лише 6 дворів, у яких проживали 36 жителів. Згідно ре­візії 1911 року тут працював винокурний за­вод дворянина Іва­на Квятковського, який та­кож володів 3 десятинами лісу. На території ху­тора були розташовані 3 міські казарми дра­гунів, що пустували. Працював цегляний завод, а також знаходилися по­ро­хо­ві погреби. Про­жи­ва­ло 28 селян.

У 1925 році була утворена комуна «Чер­во­ний сад». У панських будинках тут про­жи­ва­ли 35 ко­мунарів. Ко­муна у 1927 р. отримала трак­тор, мала 129 десятин землі. Господарчих успіхів комуна не мала і че­рез кілька років стала зви­чайним колгоспом. Проте людська пам’ять про комуну залишилася назавжди. З чиєїсь лег­­кої руки жи­телі не лише сучасної Олек­сіївщини, але й навколишніх на­се­ле­них пунктів звуть се­ло Ко­му­ною, а її меш­канців – комунарами.

За даними 1947 року, в селі Розуми під час Великої Вітчизняної війни заги­ну­ло 3 чоловіки, спа­лено 200 (?) будинків, 33 особи вивезено на роботи до Ні­меч­чи­ни. У 1972 році в Олексіївщині на­лі­чу­ва­ло­ся 288 дворів, у яких проживали 770 жи­телів.

Розквіт Олексіївщини припав на 70-80-ті роки минулого століття, коли міс­це­вий колгосп ім.Гагаріна, який очолював Степан Степанович Закревський, був найкращим не лише на Ко­зе­леч­чині, але й у Чернігівській області. У той час село знач­но роз­ви­ну­лося в соціальному плані: були за­асфальтовані основні сільські вулиці, до будинків жи­те­лів прийшов «бла­китний вог­ник». Це дало позитивний імпульс со­ці­альному розвитку села. І хо­ча колгосп уже давно, як мовиться, наказав довго жи­ти, проте сьогоднішня Олексіївщина – це ти­по­ве приміське се­ло, більшість жителів якого працюють у райцентрі та столиці, а вдома мають затишні бу­­дин­ки й упо­ряд­ко­ва­ні земельні ділянки.

Закревське – невелике село, розташоване на південь від Козельця, відразу за заплавою річки Ос­тер на її лівому березі. Станом на 1 січня 2021 р. тут проживали 47 жителів.

Перші люди поселилися у цих місцях за часів залізного віку. Це підтверджено археологіч­ни­ми розкопками в урочищі Закревська дюна.

Проте сучасне село виникло значно пізніше. Родова легенда дворян Закревських роз­по­відала, що колись прийшло у край польське військо. Один із шляхтичів закохався у красуню-ук­ра­їнку Марію й поселився тут, отримавши від короля ці землі.

Основою будь-якої легенди завжди було історичне підґрунтя. Цей рід волинської шляхти походив з маєтності Закрев. Звідси і прізвище Закревські, і козелецький хутір Закревсь­ких.

Очевидно, що у середині XVI століття Закревські переселилися до Козельця. На відміну від ін­ших переселенців-ремісників, які у той час масово заселяли нинішній райцентр, вони через шлюб з місцевою дівчиною боярського роду отримали землі і заснували власний хутір.

У реєстрі 1649 р. згадані козаки Козелецької сотні Михайло і Дмитро Закревські. Перша згад­ка про власний хутір Закревських (Закрев хутір) з’явилася у переписі 1666 року. У цьому ж до­ку­менті записано й остерського міщанина Пашка Скопина Закревського. Отже, Закревські вже у ті ча­си були корінними жителями нашого краю.

Важливою віхою в історії роду стало одруження Йосипа Лук’яновича Закревського з сест­­рою братів Розумовських Ганною Григорівною. За гетьмана Кирила Розумовського він став з бун­­чу­кового товариша спочатку осавулом Київського полку, а згодом Генеральним обозним (за по­­са­дою - друга людина у Гетьманщині). Цей чин, згідно тодішнього Табеля про ранги, був тотож­ним військовому званню генерал-фельдмаршала.

Закревські були родовою руською шляхтою, котра ще до епохи Розумовських належала до родової козацької старшини. Гордій Закревський був полковим осавулом за гетьманування Да­ни­ла Апостола (1727-1734). Син Йосипа Андрій Закревський став дійсним статським радником (пол­ковником), директором Петербурзької Академії мистецтв (1793) і головою Медичної колегії. За деякими даними, він вважався позашлюбним сином російської імператриці Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовського. Був одружений з княжною Одоєвською. Його сину Кирилу Зак­ревсь­ко­му належали 1500 кріпаків у селах Бірки, Карпоки, Лемеші. Родина Закревських у XVIII-XIX сто­літтях була однією з найбагатших у нашому краї. Її представниця Софія Олексіївна Зак­ревсь­ка (1796, с.Бірки-1865) – українська письменниця, яка жила у с.Лемешівка біля яго­тинсь­ко­го маєтку Ро­зумовських. За радянського часу Закревські стали кол­госп­никами.

З 1766 року поряд із селом був хутір Корсуни. Але його не стало ще до революції. У Все­ро­сійському переписі 1897 р. згадка про нього відсутня.

Все­російський перепис 1897 р. зафіксував, що у селі налічувалося 12 дворів, у яких проживали 144 жи­телі. На 1911 рік кількість дворів залишилася без змін, а ось чисельність населення зменшилася до 86 осіб. Це можна пояснити тим, що частина жителів переїхала до сусіднього с.Жеребецьке, ближ­че до своїх орних угідь.

Напередодні колективізації у селі з ініціативи місцевих господарів було створене машино-трак­торне товариство, що працювало з 1927 по 1930 рік. Проте згодом почалося розкуркулення і колгоспне життя.

Установити точну картину подій у селі під час голодомору 1932-1933 рр. неможливо, ос­кіль­ки в архівах збереглися дані лише за березень та квітень 1932 р.

З доріг Великої Вітчизняної війни не повернулися додому 16 представників роду Зак­ревсь­ких лише із нашого району, з яких 9 чоловік – жителі с.Закревське.

Рід Закревських досить знаний в історії не лише району, а й України в цілому. Усі його гілки вийш­ли з невеликого родового хутора поблизу Козельця. Прикро, що нащадки не склали свого ро­до­вого дерева, не написали славну історію роду. Хоча нащадки засновників хутора і сьогодні жи­вуть в с.Закревське.

Жеребецьке - невелике село на правому березі р.Остер за 3 кілометри на південь від Козельця навпроти історичного садибного комплексу Покорщина. Станом на 1 січня 2021 року тут про­живали 77 жителі.

Нинішнє село постало з родового хутора роду Жеребецьких. Його представники й сьогодні жи­вуть в районі. Генеалогічний аналіз показав, що цей рід прийшов на наші землі з Поділля. Збід­ні­лою гілкою роду є рід Жеребів. Засновником родового хутора був представник козачої старшини Гав­рило Жеребецький. Його підпис стоїть під договірними статтями гетьмана Івана Самойловича 1672 року. За часів Івана Мазепи він належав до найближчого оточення гетьмана. Зберігся лист І.С.Мазепи до Гаврила Жеребецького, датований 1706 роком, у якому гетьман назвав його «чуй­ним і справним чоловіком».  Саме у ці часи він і заснував поселення на місці сучасного села. Своєї церк­ви у Жеребецькому ніколи не було, його жителі були приписані до приходу Свято-Геор­гі­ївсь­ко­го монастиря.

Початок XX століття позначився бурхливим ростом населення села. Так, на 1911 рік тут у 47 дво­рах проживали 249 козаків.

З початком колективізації у с.Жеребецьке також було організовано колгосп. Хто добровіль­но, а хто неохоче вступив до нього. Були й ті, хто зважувався на безоглядний, а по суті без­на­дійний опір. 1933 року було репресовано одноосібницю Ганну Василівну Шостак за те, що як ска­за­но у книзі чернігівського дослідника злочинів більшовицького режиму В.Шкварчука «Бунт зем­лі» заявила: «Вступати до колгоспу, значить учитись краси, як тепер колгоспники крадуть».

Не пішла до колгоспу й удова Жереба Ва­силина, сказавши, що це справа не від Бога. І хо­­­ча в неї було четверо малолітніх дітей, у кол­госп забрали не лише майно, а й город по саму призь­­­бу хати. Активісти «червоної мітли» викор­чували не тільки кущі смородини, а й кві­ту­чі пі­во­нії, які росли під вікнами. На городі по­са­дили ж тютюн, щоб сім’я не мала з цього ні­я­кої користі. Й робили все це не пришлі, а свої, міс­цеві жителі.   

Під час тимчасової окупації села частину мо­лодих мешканців Жеребецького було вивезено на ро­боти до Німеччини. На початку ве­рес­ня 1943 р. село було спа­­ле­не карателями, але жителі встигли схо­ва­ти­ся на болотах у заплаві р.Остер.

1944 р. органами НКВС було розстріляно 44-річного військовослужбовця, уродженця Же­­ре­­бець­кого Петра Герасимовича Гарбуза. І хоча його реабілітовано 1989 р., але до виданої 1996 р. «Кни­ги памяти Украины. Черниговская область» його прізвище занесене не було.

Відомий уродженець села:

Василь Васильович Копистко (07.02.1964) – інженер компанії «Реверс», го­ло­ва гу­ма­ні­тар­них місій «Нідерланди-Україна»  та «Бельгія-України», учасник міжнародних ма­ра­фонів, ме­це­нат.

Гарбузин – невелике село розташоване вздовж автошляху Київ-Нові Яриловичі за 4 км на південь від Козельця. Станом на 1 січня 2021 року тут проживало 127 жителів.

Офіційна дата заснування — 1750 рік, однак задовго перед тим у польській люстрації Остерського староства (1636) серед 70 військовозобов'язаних бояр були згадані Furs Harbuza, а також Matwiéj Harbuzienko та Sawa Harbuzienko. Саме поселення під назвою Горбузин хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Малоросійського приказу (1666).

Єрків — невелике село розташоване вздовж автошляху Київ-Нові Яриловичі за 7 км на південь від Козельця. Станом на 1 січня 2021 року тут проживало 251 житель.

Хоча офіційна дата заснування — 1750 рік, однак поселення під назвою Зъерковъ хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Малоросійського приказу (1666). На хуторі мешкав Сидорко Васильевъ, у якого було 2 воли.

Деревня Верковъ згадується, зокрема, у Генеральному слідстві Київського полку. Згідно з ним, 1729 року в селі було принаймні 17 дворів. Раніше село біло військовим, а з 1718 було віднесене київськими полковниками до Козелецької ратуші, про що гетьман Данило Апостол видав підтверджувальний універсал (1729).

В селі 1924 р. народилася Ганна Мойсеївна Сіра — заслужений будівельник України, Почесний громадянин Києва.

Зразки заяв із земельних питань