Козелецька селищна рада

Нічогівка – мале село, розташоване на межі боліт Слуків, Пасіччя (Помоклі) та невеликих лі­­со­вих масивів за 4 км на схід від автотраси Київ-Нові Яриловичі, за 3 км на захід від автотраси Ко­­зе­лець-Бобровиця та за 16 км на південь від центральної садиби громади. Станом на 1 січня 2021 ро­ку тут проживає 214 жителів.

Навколо села розташована велика кіль­кість чудових місць – лісових, болотних та ін­ших уро­чищ. Звичайно, найбільшим з них є бо­лот­ний масив Слуков, який лише на ні­чо­гів­сь­ких землях зай­має площу понад 850 га. На ста­рих картах витоки річки Трубежа починалися са­­ме з болота-озе­ра Слуків. Ще у середині XX сто­ліття Слуків мав величезні водні простори, пе­реповнені всілякою жив­ніс­тю. Тисячі зграй пта­хів, яких місцеві жителі ловили сітями, на­пов­нювали човни тисячами пта­ши­них яєць. У радянські часи бо­лот­ний масив Слуків-Лави став мисливським за­­каз­­ни­ком. Місцеві старожили й сьогодні роз­по­ві­дають, що у 1950-ті роки сюди приїздив по­лю­вати на ка­чок видатний український пись­мен­ник Остап Вишня. Так тривало до початку 1960-х років, коли у ці місця на полювання при­їхав Микита Хрущов. «Це ж скільки землі гуляє», - мовив він і дав ко­ман­ду осушити ве­ли­чез­ний болотний масив.

Село Нічогівка біля озера Слуків заснована 1360 року. В ен­ци­кло­пе­дич­но­му довіднику «Чернігівщина» сказано, що село відоме з кінця XIV ст. Очевидно, що дане по­селення було одним з 15 сіл, осаджених навколо Козельця вихідцями з Волині за ли­товсь­ких ча­сів. Переселенці по­се­ли­ли­ся біля дороги Ос­тер-Булахів-Нічогівка-Мостище на березі колись великого болота Слуків. Щодо по­ходження наз­ви села, то тут доцільно навести версію записану в 1992 р. з вуст жителя с.Ні­чо­гів­ка Мане­виць­кого району М.С.Близнюка (1921 р.н.), яка, ймовірно, характерна і для нашої Ни­чо­гі­вки:

«Хутір заселявся поступово. На перших порах тут для поселенців умови були дуже сприятливі. Проте, як би во­ни не хотіли жити краще, у них не нічого виходило. Піщані землі були бідні, та й господарювати ставало складніше. А тут ще кілька років підряд неврожай. Зовсім занепали духом жителі від нестатків, або як вони говорили – від «ни­чо­го­го», тобто поганого життя. Так і стали звати мешканці навколишніх поселень хутір Нічогівкою, що означало гірке, зли­денне життя».

Ця назва села дійшла із середньовіччя до нашого часу. Уперше у письмових джерелах Нічо­гів­ка згадана у переписі 1666 року, проведеному мос­ковсь­кими переписувачами.

Нічогівський храм - один з най­ста­рі­ших на Козелеччині. Він згаданий у реєстрі церков Козелецької протопопії під 1746 роком, а цер­ков­ні документи збереглися з 1778 р.

За даними Всеросійського перепису 1897 року, в селі налічувалося 256 дворів, у яких про­жи­ва­ли 1316 жителів, працювала земська школа.

В 1874 р., у нічогівського священика о.Івана гостював його брат, відомий народник, про­віс­ник космонавтики Микола Кибальчич. Перебуваючи у в’язниці, він у 27 років створив перший у світі проект реактивного апарату. Міжнародне визнання М.Кибальчич отримав завдяки сприянню німецького ракетника Вернера фон Брауна. Сестри на­род­ника були дружинами козелецьких священиків.

Земську школу засновано 1875 року (ймовірно, на базі церковноприходської). На початку XX ст. вона мала окремий будинок, який зберігся до на­шо­го часу. Донедавна тут функціонувала Нічо­гівсь­ка ЗОШ I-II ст. Напередодні першої війни у школі навчалося 68 учнів.

За радянської влади, як і скрізь, - розкуркулення і колгоспи. Їх у Нічогівці створили цілих два – ім.Кірова та ім.Куйбишева. Слід відзначити, що місцеві жителі завжди від­давали перевагу праці на власній присадибній ділянці над роботою у колективному гос­по­дарст­ві й мали принцип «триматися подалі від влади та її благ». Мабуть, саме це разом з ба­га­тою жив­ніс­тю озера-болота Слуков, і врятувало їх під час голодомору 1932-1933 рр. Його жерт­вою стала ли­ше 1 людина.

Під час Другої Світової війни до Чер­во­ної армії було мобілізовано 340 жителів села. 157 з них не повернулися з фронтових до­ріг, 83 були удостоєні радянських урядових на­город. Героєм Радянського Союзу повер­нув­ся з війни Лаврентій Петрович По­но­мар­чук  – майор, командир ар­ти­ле­рійсь­кого дивізіону 892 артполку 323 Брянсь­­кої Чер­вонопрапорної ди­візії, який від­зна­чився при фор­суванні р.Вісла.

Тривожний дзвоник пролунав для нічогівців після того, як на Слукові побував на по­лю­ванні Микита Хрущов. Тодішній керманич СРСР віддав безапеляційний наказ: осушити Слу­ківсь­кі болота. Чиновники в Києві та Чернігові без будь-якого наукового обгрунтування, не го­во­ря­чи уже про екологічну експертизу, довели відповідне розпорядження до районної влади. І по­ча­ло­ся. За короткий термін було осушено величезний болотний масив, де лише 753 га припадало на ні­чогівські землі. Єдине чого було досягнуто: різко зросло виробництво сіна. Натомість не лише ста­ла зникати перелітна перната фауна, але й риба, загнана у меліоративні канали. Ніхто не вра­хував і того, що відкритий центральний канал, а такий був протягнутий по кордону нічогівських, сокиринських та полуянівських земель, працює, як насос, втягуючи у себе підґрунтові води на від­стані до 6 км. У сільських колодязях стала пропадати вода. Колись повноводний болотний ма­сив став перетворюватися в напівпустелю.

Село Савин розташоване на межі лі­со­вих масивів рівновіддалено від рибних озер Стибин і Варги за 5 км на захід від автошляху Київ-Но­ві Яриловичі та за 19 км на південний захід від центру громади. Станом на 1 січня 2021 року тут проживає 390 жителів.

Археологічно територію сучасного села Савин відносять до Євминського комплексу трипільських поселень. Згідно даних, одержаних науковцями в результаті археологічних розкопок (найбільші дослідження проводилися протягом 1950-х р.р. ХХ ст. на території та околицях села Євминка, розташованого за 5 км. від с. Савин). Перші поселення з'явилися тут ще у 2-1 тис. до н.е. (піздньотрипільські землеробсько-скотарські племена). 

Сіверяни (а саме вони населяли цю місцевість) згадуються й у “Повісті врем'яних літ” (1183 р).  Житлом для людей служили напівземлянки або землянки з плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. – пічкою-кам’янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Зважаючи на наявність багатих природних ресурсів, наші пращури крім землеробства активно практикували полювання, збиральництво. Ліс, у якому жили сіверяни, захищав від набігів ворогів, але у глибинних пущах спосіб життя був достатньо суворим, часто незрозумілим через свою невибагливість іншим племенам. Нестор літописець зазначав, що сіверяни харчувалися усім "нечистим" (тобто м'ясом дрібних тварин - вивірок, бобрів, хом'яків та под.) та споживали усе, що давала земля.

Сіверяни платили данину хозарам, а пізніше, за часів князя Олега, територія була приєднана до Київської Русі (882 р.).

На сьогодні налічується 2 досліджених місця сталих поселень давніх людей:

- давньоруське поселення «Варги» відноситься до бронзової доби, ранньозалізного віку, І тисячоліття нашої ери,давньоруського часу. Розташоване за 1100 метрів на захід від західної околиці села Савин.

У ті часи озеро Варги (Варяги) займало велику площу і навколо нього росли чагарники (кущі лози, щільні парості листяного підліску); особливо великі зарості (переважно листяного лісу) були розташовані на заході від озера, включаючи і болото Куп’ятин.

Про місце стоянки стародавніх людей свідчать знахідки залишків хатнього побуту і старовинних речей. Пізніше воно було знищене варягами, які, пересуваючись старовинним шляхом «із варяг у греки» (Х-ХІ ст, один з водних шляхів переселення варягів в Південно-Східну Європу та Малу Азію (X-XIII століття), обрали берег саме цього озера місцем для своєї стоянки. Після  проходження варягів на березі о. Варяги більше ніхто не оселявся, а ліси поступово були винищені.

Як видно з наведеної нижче карти, маршрут, яким пересувалися варяги (позначено пунктирною лінією), пролягав як раз повз нашу місцевість, тому не дивно, що для відновлення сил вояки обрали затишне озеро, сповнене риби та оточене густим лісом, що забезпечувало захист. Звісно, невелике поселення мирних людей, не могло стати супротив такого рішення і, вірогідно, було знищене - науковцям залишається лише висувати гіпотези з цього приводу.

- давньоруське поселення «Стибин» (мало назву «Каганець») з’явилося пізніше, ніж поселення біля о. Варги (орієнтовна дата заснування - XI-XII ст. н.е.), і проіснувало до початку XVIII ст. Розташоване за 1500 м від на південний схід від південної околиці села, поряд із повноводим, глибоким озером Стибин; Територіально наша місцевість є частиною Сіверської землі (Сіверщини) і під час нападу Батия в 1239 році, вона була частково спустошена та існувалиа тривалий час під татарською владою аж до середини XIV ст. (1355 р.).

Нове (останнє) заселення Савина відбулося у середні віки.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року почали примусово переселяти козаків Бі­ло­цер­ківсь­кого полку на Козелеччину.

Через Савин колись проходив древній шлях Переяслав-Остер-Любич.

ХХ ст. розпочалося для с. Савин приємною подією: у 1904 р. разом з побудовою Вознесенського храму відкрилася 3-річна церковно-приходська школа.

У подальшому, після 1917 р., її було реорганізовано у відповідності до нових освітніх стандартів у початкову школу, а ще пізніше, у 1932 р., - у 7-річну загальноосвітню школу. 

В 1930 році почалась колективізація. Для забезпечення побудови соціалізму в Савині, радянська влада застосувала те­рор голодом. Як і скрізь у селян відібрали зерно. Та у колгосп савинці не хотіли йти. Лютували ком­сомольці «червоної мітли». Згідно неповних офіційних даних, за­­фіксованих в актових книгах, що передані до Дер­жав­но­го архіву Чернігівської області (від­сутні да­­ні за січень 1932 року та липень 1933 ро­ку), у Савині по­мерли 195 жителів, з яких від го­лоду - 157 осіб (80,50%), від старості – 21 особа у віці від 60 до 98 років (10,77%),  від хвороб – 14 осі­б, з інших причин – 5 осіб. Надзвичайно ви­со­кою бу­ла ди­тя­ча смертність. За вка­­за­ний період по­мер­ли 49 дітей, віком від 10 днів до 12 років, тоб­то 25,13% від за­гальної кіль­кос­ті по­­мерлих, у т.ч. 38 дітей - від голоду.

13 вересня 1941 року село зайняли німці. Було відновлено роботу церкви.

На війну було мобілізовано 386 жителів, на фронтах загинуло 218 чоловік. Військові наго­ро­ди отримали лише 90 чоловік.

Після війни знову важка, без застосування машин, ручна праця в колгоспі. Хоча держава про­голосила лозунг переважаючого розвитку важкої промисловості. У січні 1959 року село було елек­трифіковане.

Більш детально з історією села можна ознайомитися за посиланням

Мостище – колись велике, а нині середніх розмірів село, розташоване серед боліт, обабіч ав­тошляху Козелець-Бобровиця за 19 км на південь від Козельця. З півночі на південь че­рез село протікає річка Трубіж, що ділить його на дві майже рівні частини, а з півдня та заходу до се­ла підступають  лісові масиви. Південний лісовий масив, де у XIX столітті росли дерева для будівельної галузі, отримав назву Чорнолісся.  Станом на 1 січня 2021 року тут проживає 455 жителів.

Спочатку село називалося Мостище (Мостова Слобода), однак у 1929 році воно отримало назву Петрівське (на честь радянського партійного діяча  Григорія Петровського). 3 червня 2016 року в рамках кампанії з декомунізації селу повернули історичну назву - Мостище.

Уперше село, ймовірно, згадується у польській люстрації Остерського староства 1636 року під назвою Мостова Слобода. Село згадується також у 1663 році, коли в ньому під час російсько-польської війни зупинялась частина польського війська, очолювана Стефаном Чарнецьким.

1726 року 58 дворів у Мостищі належало генерал-лейтенанту й кавалеру графу Девієру за наказом Петра I.

За інформацією О. М. Лазаревського 1753 року Юхим Дараган купив Мостище разом із селами Семиполки, Рудня, Святе у синів колишнього переяславського коменданта Матвія Хераскова за 9000 рублів.

1762 року село згоріло дотла (крім двох вітряків) з вини безвідповідальної і безпечної «московської драгунії», що була на постої на Козельщині. Імовірно, саме ці події лягли в основу частини сюжету російськомовної повісті Тараса Шевченка «Княгиня». Від Софії Хованської село перейшло у спадок її сестрі Катерині Галаган.

У 1776 році (за іншими даними, у 1782) в селі почали будівництво великої церкви на честь Архистратига Михаїла. Завершили церкву аж у 1790 році. За іншими даними, храм побудувала Катерина Юхимівна Галаган у 1822 році. Михайлівська церква є зразком зрілого класицизму. Будували її за досить типовим проектом, але від цього не менш вдалим. Це хрестоподібна в плані споруда з одним великим куполом у центрі, та чотирма декоративними по кутах. Абсида церкви напівкругла. Храм жодного разу не перебудовувався й зберігся у початкових об'ємах.

1782 р., Мостище потрапило до складу Козелецького повіту спочатку Київського намісництва, пізніше — Чернігівської губернії.

У 1846 році в Мостищах бував Тарас Шевченко.

Григорій Павлович Галаган у 1852 року збудував біля церкви кам'яну дзвіницю.

У 1876 році в селі, що було тоді центром Мостицької волості, відкрилося народне сільське училище.

У 1900 році в селі вже діяла народна бібліотека-читальня.

За даними податкових списків 1923 року в Мостищі було 465 господарств, у яких мешкало 2016 осіб. Мостище (разом із Марківцями та Сухинею) належало до Козелецького району Ніжинської округи Чернігівської губернії. У селі були сільрада, школа, бібліотека та лікбез, телефону не було.

Під час Великої Вітчизняної війни 340 жителів села воювало фронтах, 167 із них загинуло. На їх честь односельці 1970 року встановили обеліск Слави. 1957 року на братській могилі радянських воїнів, що загинули в боях за визволення села від окупантів, споруджено пам'ятник.

1972 року населення села складало 1647 осіб. За колгоспом ім. Калініна було закріплено 2979 га сільськогосподарських угідь, із них орної землі — 2231 га.

В селі народилися Сенікова Раїса Денисівна (нар. 1922) — український театрознавець, Олекса Зосимович Корнієнко (1919 - 2003) - драматург, перекладач, театральний критик, автор книг "П'єси", "Щоб нам жито родило".

У лісі на південь від села росте старовинний дуб («Маврійський»), під яким за народними переказами зупинявся й писав вірші Т. Г. Шевченко у 1846 році. Щоб його охопити, потрібно 5 чоловік.

Співробітниками Головного управління ДПС у Чернігівській області під час проведення документальної перевірки одного із суб’єктів господарювання області було встановлено факт формування податкового кредиту шляхом документального оформлення операцій з придбання та оренди сільськогосподарської техніки. При цьому, підприємством взагалі ця техніка в господарській діяльності не використовувалась. Діяльність даного суб’єкта полягала в реалізації вирощеної продукції на експорт пов’язаній особі за мізерними цінами.

Таким чином, формуючи податковий кредит та здійснюючи свідомо збиткову діяльність, суб’єкт господарювання мав на меті не лише несплату податків до бюджету, а й формування від’ємного значення та отримання бюджетного відшкодування.

Завдяки злагодженим діям співробітників Головного управління ДПС у Чернігівській області, численні порушення вимог податкового законодавства в діяльності даного підприємства викрито та упереджено незаконне відшкодування з бюджету ПДВ на суму понад 3,5 млн гривень.

Пресслужба ГУ  ДПС у Чернігівській області

Податкові новини

У Головному управлінні ДПС у Чернігівській області повідомили, що до бюджетів усіх рівнів платниками області за 10 місяців сплачено майже 9,2 млрд грн податків, зборів та обов’язкових платежів. Це майже на 435 млн грн або на 5 відс. більше суми надходжень відповідного періоду минулого року.

У жовтні 2020 року до бюджетів усіх рівнів від платників Чернігівщини надійшло понад 1,1 млрд грн податків та зборів, що на 19 відс. або на 186 млн грн більше ніж у відповідному періоді минулого року.

З цих коштів до державного бюджету спрямовано 43 відсотки коштів (488 млн грн). Приріст до минулого року склав 30 відс. або 113 млн гривень. Суттєве перевищення минулорічного факту по збору податку на додану вартість – у 1,6 рази  (+90,9 млн грн), податку на прибуток – майже у 3 рази (+5,6 млн грн),  податку на доходи фізичних осіб та військовому збору – на 17,9 відс. (+25,5 млн грн), рентній платі за спец використання лісових ресурсів – у 1,7 рази (+3,2 млн грн).

До місцевих бюджетів усіх рівнів у жовтні надійшло понад  640 млн грн податків та зборів. Приріст до минулого року склав 12,8 відс. або 72,7 млн гривень.

Понад 59 відс. суми, що надійшла до місцевих бюджетів, складає податок на доходи фізичних осіб - 379 млн грн, що більше минулорічного показника на 17,8 відс. або на 57,3 млн грн. Понад 13,6 відс. спрямованих до бюджетів сум – від сплати податку на майно (за земельні ділянки, нерухомість та транспорт – 87,2 млн грн). Також вагоме значення для бюджетів територіальних громад має єдиний податок на підприємницьку діяльність, якого сплачено 144,2 млн гривень (22,5 відс. загальної суми). Акцизного податку від реалізації алкоголю, тютюну та пального надійшло понад 17 млн грн (2,7 відс. загальної суми надходжень).

Крім того, страхувальниками сплачено 473,4  млн грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, чим забезпечено зростання надходжень у порівнянні до жовтня минулого року на 12,3 відс. або на 51,9 млн гривень.

                    Пресслужба Головного управління  ДПС у Чернігівській області

Податкові новини

Протягом січня – жовтня 2020 року податкові декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік у зв’язку з використанням права на податкову знижку подали 4 тисячі мешканців Чернігівської області. Декларанти визначили до повернення з бюджету більше 10 млн грн податку на доходи фізичних осіб.

Управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Чернігівській області повідомляє, що відповідно до Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР  рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України.

Крім того, даним законом передбачено що реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв, а також знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються дані вироби та напої, повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: «Куріння може викликати захворювання на рак», «Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я». Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами.

                    Пресслужба Головного управління  ДПС у Чернігівській області

Податкові новини

Рахунки для оплати адміністративних послуг Центру надання адміністративних послуг  Козелецької селищної ради

>

За 8 місяців 2020 року платниками Чернігівщини сплачено більше 3,3 млрд гривень єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що більше за аналогічний період минулого року на 187,5 млн гривень.

Від юридичних осіб надійшло понад 2,9 млрд грн, або 90 відс надходжень. З них більше 1,6 млрд грн сплачено бюджетними установами (49,4 відс). Фізичні особи - підприємці сплатили 332,4 млн грн (10 відс).

Найбільшу частку надходжень єдиного внеску забезпечують платники, що перебувають на обліку в ДПІ м. Чернігова, м. Прилуки та м. Ніжина.

Пресслужба Головного управління  ДПС у Чернігівській області