Козелецька селищна рада

  Соціальний захист населення у Козельці – це ряд організацій, які допомагають людям при певних життєвих труднощах. І особливе місце серед таких закладів займає Козелецький центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю, директор Лілія Квітко.

- Мені приємно, що наш центр реабілітації відвідує багато дітей із особливими потребами, - розповідає вчитель-реабілітолог КЦКРДІ Людмила Кубар . – Я маю на увазі, добре, що сім’ї не залишаються наодинці зі своєю проблемою. Адже вони потребують нашої підтримки і допомоги. Бо саме у ранньому віці є можливість необхідних зрушень фізичного розвитку. Навіть позитивні емоції, які діти отримують, перебуваючи в центрі з педагогами та реабілітологами, дають можливість відволіктись від буденності і їм, і батькам. Бо сьогодні, на жаль, такі малюки фактично покинуті напризволяще. А їхній розвиток, лікування та реабілітація в основному лягають на плечі батьків. Тож хочеться підтримати їх і нагадати, що при правильному лікуванні в більшості випадків можна досягти значних успіхів, навчити дитину самостійному пересуванню, самообслуговуванню, адаптувати до присутнього рухового дефекту. Наш центр спрямований на соціалізацію діток з особливими можливостями. Кожен малюк має відчути себе повноцінним членом суспільства. Бо інколи навіть вихід у світ, поза межі власного дому, – це для нього уже справжня пригода, наповнена позитивними емоціями.
Багато хто з батьків теж побачив зміни у фізичному й психологічному розвитку своєї дитини. Одна з таких – Антоніна Лещенко. Її 6-річна дочка Анечка відвідує центр реабілітації з 4-х років, і за цей час – тільки покращення.
- Коли я оформлювала доньці групу інвалідності, в нашій лікарні мені розказали про можливість влаштувати дитину на реабілітацію, - говорить мама дівчинки Антоніна. – Діагноз Ані – ДЦП, проблеми з ніжками. Їй важко було переступати поріг, підійматися на східці й таке інше. А тепер бігає по Центру між дітей!.. До слова, Анечка боялася грати з однолітками, переживала, щоб її не підштовхнули, не зачепили. А тут вона впевнено себе почуває, грається з усіма дітками, і немає ніяких проблем. Спеціалісти центру реабілітації змогли зробити з нашої несміливої дівчинки виховану, відповідальну, добру дитину. Я сама дивуюсь, коли чую від неї: «Я не піду на прогулянку, бо ще не доробила завдання». Ви уявляєте? А вдома дочка сама робить гімнастику, якої її навчили у Центрі.
Задоволена роботою Центру і Олена Гніда, мама одного з вихованців 8-річного Іллі.
- До 2-х років Іллюша взагалі не ходив, у нього післяродова травма, тетрапарез нижніх кінцівок, - розповідає жінка. - Тоді ми тільки могли двічі на рік з’їздити у Чернігівський центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження». Там я побачила, що мій синок – не безнадійний, і це спонукало мене займатися з ним далі. Тож коли йому виповнилось 5, ми з чоловіком зважилися віддати його до Козелецького центру реабілітації дітей з інвалідністю. Вести дитину до звичайного садка боялися, адже Іллюша був слабким на ноги. А тут, у Центрі, нам запропонували корекційно-реабілітаційні послуги, адже напрямок роботи з дитиною визначається індивідуальною реабілітаційною програмою, яка передбачає розвиток усіх функціональних систем в цілому. Це заняття з музики, фізкультури, психологічна, логопедична та педагогічна корекція. Їх проводять спеціалісти Центру. В комплексі син отримував усі ті послуги, які були йому потрібні для відновлення уражених систем організму.
Сину дуже подобається спілкуватися з дорослими, ставити багато запитань, також він любить виступати на різних заходах (читає вірші, грає у сценках). В тому, що він так відкрився, велика заслуга всіх спеціалістів Центру. Взагалі, Ілля швидко прив’язався до них. Бо ці люди дуже стараються для кожної «своєї» дитини, піклуються, переживають, як рідні.
За час відвідування Центру наш синок значно зміцнів фізично, та й психологічно також. У сім років він пішов до звичайної школи – Козелецька гімназія № 1, – і я уже не боюсь за нього. Та центр реабілітації ми теж не полишили – на канікулах ходимо на масаж, на ЛФК, дитина задіяна у всіх виховних заходах. Якби я знала, що матимемо таку користь, то віддала б Іллюшу туди набагато раніше.
Дійсно, Козелецький центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю підтримує зв’язки зі своїми вихованцями і після того, як випускає їх зі свого закладу. Це не формальні стосунки, а майже родинні. Саме такий психологічний фундамент потрібен кожній дитині з інвалідністю. Бо тільки відчувши міцну руку поряд, вони зможуть іти дорогою життя впевнено, не зважаючи на всі труднощі.

Ганна Самойленко