Багато трагедій пережив український народ, але жахливішого лиха, як Голодомор 1932 – 1933 років, історія не знає. В останню суботу листопада вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами тих трагічних подій. Адже тоді ми втратили мільйони своїх кращих синів та дочок – хліборобів, учених, творчу інтелігенцію.
Сьогодні голодомор – не історична давнина, а глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять і його очевидців, і сучасне покоління. Спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у сьогоденні. І наш святий обов’язок – закарбувати в серцях пам’ять про невинно убієнних братів та сестер, зробити все можливе, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору-геноциду. Хай найвищим пам’ятником мільйонам жертв України буде світлий храм нашої душі, сповненої скорботою та молитвою за їх упокоєння!
Тож запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі!
Козелецький селищний голова Олена Дмитренко
Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше