Козелецька селищна рада

Бригинці - невеличке село, центр однойменного старостинського округу, якому підпорядковані села Карасинівка, Кор­ні­їв, Мирне, Пізнє і Риків. Розташоване ліворуч від автошляху Козелець-Петровське-Бобровиця за 9 км на південь від Козельця. Перша назва села звучала як Брагинці, тобто населений пункт заснований вихідцями з м. Бра­гін (нині Гомельська обл., Білорусь). З часом пріз­ви­ще та населений пункт транс­фор­му­валися у Бригинці. Перша документальна згадка про село записана у матеріалах «Генерального следствия о ма­єт­ностях Киевского полка 1729-1730 гг.», де сказано, що за часів Б.Хмельницького хутір Бригинці був «войсковим».

З початком радянсько-німецької війни 85 жи­телів села були мобілізовані до Червоної ар­мії. 11 вересня 1941 року до села вступили ні­мецькі війська. 25 загиблих воїнів-визволителів по­­­хо­ва­ні у братській могилі біля ни­ніш­­нього при­­мі­щен­ня сільсь­кої ради, на якій бригинцівці в 1955 році спорудили над­гробок. З доріг війни не повернулися додому 44 жи­телі Бригинців. Після приєднання до Бригинців у піс­ля­во­єн­ний час сусідніх колгоспів - Корніївського «2 п’я­­ти­­­річка» та Риківського ім.Сталіна, а потім і Ка­расинівського «За більшовицькі темпи» - ут­во­­ри­ло­­ся велике господарство, що отримало наз­­ву «Зоря комунізму». В 1970-ті роки було ліквідовано Карасинівську сільську раду, а села Карасинівку і Мирне при­­­­єднано до Бригинцівської сільради.

Карасинівка – мале село, що розташоване поруч з Тру­бізь­ким болотом за 12 км на південь від центру громади та за 3 км від автошляху Козелець-Пет­ровсь­ке-Бобровиця. Перша письмова згадка про село датується 1666 роком. Назва села походить, за місцевою версією, від слова «карасі». За народними переказами назва Карасинівка походить від слова «карасири». Так називали не тільки гвардійців ро­сійських імператорів, але й жовнірів польських королів. У 1837 році в Карасинівці розпочалося будівництво нової церк­ви, а закрили її у 1933 році. Під час Другої світової війни 99 карасинівців полягли на полях битв. 5 серпня 2002 року в відбудованому храмі відбулося архі­є­рейсь­ке богослужіння.

Корніїв – невелике село, котре розташоване поруч з бо­лот­ним масивом Помоклі (інша назва Пасіччя) за 1 км праворуч від автошляху Козелець-Петровське-Боб­ровиця.

Корніїв - один з тих хуторів, що отримав свою назву від імені власника. У ма­теріалах пе­ре­пи­­су 1666 року записано остерського міщанина Олешка Корнієва та посполитого з Данівки Мико­лу Корняничина. Отже, можна зробити висновок, що хутір Корніїв було засновано ра­ніше 1666 р. У XVII-XVIII століттях Корніїв часто зга­ду­вався у численних купчих грамотах, що до сьо­­год­­ні збереглися в архівах. Про втрати корніївців у роки Другої світової війни у звіті сільської ради, датованому  1947 роком, було записано: «вивезено до Німеччини 21 жителя, загинуло 12 жителів, спалено 195 дворів.

Мирне (до 1965 р. Святеньке) – невелике село у складі Бригинцівського старостинського округу, розташоване за 10 км на південь від Козельця. Хто заснував село Святеньке, точно вже тепер ніхто не знає, але за переказами, це було ко­заць­ке затишне село, котре з усіх сторін оточували ліс та ставки. Першим поселенцям ця місцина зда­лася святою, тому і назвали село Святеньким. Друга світова війна забрала більше 50-ти жителів села. 1965 року село Святеньке було перейменоване на Мирне.

Пізнє – невелике село, що розташоване на східній межі бо­лотного масиву Помоклі (Пасіччя) за 12 км на південний захід від селища Козелець. Можна констатувати, що хутору Пізнє нема у Рум’янцевському переписі 1766 року. Уперше він згаданий в ревізії 1787 року під назвою хутір Познинський. На той час там проживали 2 ко­заць­кі сім’ї, які складалися з 8 ревізьких (чоловічих) душ, тобто усього було близько 20 жителів. Ко­зацький хутір виник у другій половині XVIII століття, хоча землі навколо Козельця були у при­ват­ній власності, ще з XVI століття.

Риків – невелике село, розташоване серед полів за 1 км від автошляху Козелець-Петровське-Бобровиця та за 8 км на південь від центру громади. За місцевою легендою, місцевість, де виникло село Риків, називалась «місце, де ричали зві­рі». Уперше село Риків згадане у Ру­м’янцевському переписі 1766 року. За часів окупації села у 1941-1943 роках 20 осіб було вивезено до Німеччини, за­­гинули 3 мирні жителі, спалено 41 хату.

Село Бобруйки - центр однойменного старостинського округу, розташований 2 км на захід від автошляху Київ-Нові Яриловичі та за 8 км на південний захід від Козельця. Перше поселення людини у центрі сучасних Бобруйок існувало, вірогідно, за часів Київської Ру­си. 2001 року, риючи котлован під майбутню церкву Різдва Христового, будівельники знайшли кур­ганний могильник тих часів. Сучасна історія села розпочалася з кінця XV - початку XVI ст., коли тут родинами Бобруйків та Горячків, вихідцями з Білорусі, було закладено хутір. За Рум’янцевським переписом 1766 року, в Боб­­руйках була церква Різдва Богородиці зі старою дзвіницею, при якій працювала школа, де дяк нав­­чав грамоті козацьких дітей. 1920 року на базі колиш­ньої цер­ков­но­при­ходської бу­ло відкрито почат­кову школу.  

1935 року було закрито сільську церкву Різдва Богородиці.

1977 року було збудовано сучасне дво­по­вер­хове приміщення Бобруйківської школи. У 2002 році  замість дерев’яної збудували муровану церкву Різдва Богородиці, освячену 19 вересня то­­го ж ро­ку. Було відреставровано сільську раду, ка­пі­тально відремонтовано приміщення сільського ФАПу.

Білейки - невелике село, центр відповідного старостинського округу, якому підпорядковані села Кривицьке, Новики, Опеньки, Тарасів та Шами, розташоване за 3 км на північний захід від центру громади.

Село було засноване у другій половині XVII ст. вихідцями з сусіднього Тарасова. Саме від прізвищ тарасівських чу­ма­ків Єрофія Білейченка, Івана, Кузьми та Чишки Білейків, які переселилися після 1666 року ближ­че до Козельця, і походить назва сучасного села. Рід Білейків – це збідніла гілка боярського ро­ду Біликів. 1718 р. гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський своїм універсалом передав с.Бі­лей­ки у власність Козелецького магістрату. На початку 1930-х років було утворено колгосп ім.Маленкова. Із фронтів війни додому не повернувся 21 житель Білейок. В 1957 році після змін у керівництві СРСР Білейківський колгосп змінив назву з ім.Ма­лен­ко­ва на ім.Чапаєва. Уже за часів незалежної України у Білейках було споруджено двоповерхове приміщення су­час­ної загальноосвітньої школи (1993).

Кривицьке – невеличке село у складі Білейківського старостинського округу на правому березі р. Остер, роз­ташоване за 1 км ліворуч від автошляху Київ-Нові Яриловичі та західної околиці Козельця. В урочищі Балаган поряд із селом археологами була виявлена найстаріша на території громади неолітична стоянка людей (V тис. до Р.Х.). На жаль, вона безповоротно втрачена, а вірніше зни­ще­на при будівництві об’їзної дороги навколо Козельця у 1983-1984 роках. Село вперше згадане у матеріалах Рум’янцевського перепису 1766 р. Воно склалося як ро­до­вий хутір козацької родини Кривицьких. За даними ревізії 1781 р., тут проживала 21 ревізька (чо­ло­віча) душа, тобто близько 40 жителів. Сьогодні Кривицьке типове дачне село, у якому збу­ду­вали свої будинки багато ко­зельчан.

Новики – невелике село, вперше згадане в переписі 1666 року як Но­ви­ков хутір. У тому ж переписі в Козельці записано міщанина Кузьму Новиця. Швидше за все це пріз­вище звучало як Новик. У «Вікіпедії» сказано, що село засноване у 1632 році. Документально це не підтверджено, хоча можливо, що село виникло і раніше. Проте пер­ша письмова згадка датована 1666 роком. Село визначалося як військове (козацьке). 

Назву села Опеньки дала родина Опеньків. Очевидно, їх назвали так через те, що поселилися вкупі, як опень­­ки. На кожному з трьох сільських кутків селилися представники од­но­го з родів: на Прибитьківщині – Прибитьки, на Чернеччині – Лози, на Хутлянщині – Опеньки. У цент­рі села й сьогодні є ставок, біля якого на свята влаш­то­ву­ва­ли­ся гуляння. Село з трьох сторін ото­чене лісами, що звуться Качанівщина, Шовкунівщина, Ма­ка­ров­щина. Перша письмова звістка про село у реєстрі 1729 р., де ска­зано про 3 двори в Опень­ках, що були придбані за гро­ші, на­лежали Козелецькому Свя­то-Георгіївському мо­нас­ти­рю. Колгосп, котрий назвали «Жовтнева революція», ство­ри­ли в 1929 р. 2007 року в Опеньках було створено релігійну громаду Української Православної Церкви Ки­ївського Патріархату. Під церкву місцева влада передала приміщення закритого клубу.  

Село Тарасів свою назву отримало від імені першого поселення на ім’я Тарас. За переказами тарасівців, у ті часи в урочищі Білоусівка була церква, що провалилася під зем­лю, утворивши над собою озеро. Найвірогідніше, що сучасне село виникло між 1636 (рік останньої польської люстрації на­шо­го краю, де Тарасів не згадано) та 1648 роком. В 1837 році дво­ря­ни­н Горюнович (Гранович) збудував тут великий, кра­си­вий будинок на пагорбі, у якому з дореволюційних часів і до початку 1990-х років розміщувалася сільсь­ка школа. Значні негативні зміни приніс у село 1930 рік, коли було створено колгосп «Червоний па­хар». З початком Другої світової війни 128 жителів села було мобілізовано до Червоної армії. 19 вересня 1943 року Тарасів було звільнено воїнами 280 стрілецької дивізії. Усього з війни не повернулися 59 жителів села. Під час укрупнення колгоспів у 1951 р. тарасівський «Червоний пахар» було приєднано до Бі­лейківської артілі ім.Маленкова, а Тарасівську сільську раду, відповідно, до Білейківської.

Шами – невелике село, розташоване на правому березі р.Остер. На місці поселення Саги-1 були відкриті й досліджені культурні археологічні шари бронзового (II тис. до Р.Х.) та залізного (VII-III ст. до Р.Х.) віку, а також городище часів Київської Руси (X-XIII ст.), площею близько 3 га. Засновниками нинішнього села, як видно з його назви був козелецький козацький рід Шамів. Уперше село, як козацький хутір, згадане у документах Рум’янцевського перепису 1766 року. Шами були авторитетною козацькою родиною. В 1900 році головою Козелецького волосного суду обрали козака з х.Шами С.Шама.

Берлози - середніх розмірів село, центр старостинського округу, якому під­по­ряд­ко­вані села Гламазди, Си­вухи та Часнівці, розташоване на правому березі р.Остер за 3 км на схід від Козельця поряд з лі­совим масивом Чернещина (чорний ліс). Село, очевидно, було засноване наприкінці XVI - початку XVII ст. остерськими бо­я­ра­ми Бер­ло­зами, які згадуються в офіційних документах того часу. Хоча місцеві старожили назву се­ла виводили від верболозу, який ріс на болотистих заплавах і берегах р.Остер, тобто від слів «бер» (берег) і «ло­зи». Більш давнє, ніж у радянських офіційних виданнях, походження села (1858 р.) засвідчив той факт, що згідно указу Петра I від 1709 року двір з одним підданим у Берлозах був наданий ігумену Ко­зелецького Свято-Георгіївського монастиря Ф.Степановському. Наступна згадка про село да­то­ва­на 1718 р. 1934 року при Берлозівській початковій школі, що була реорганізована із земської, почали пра­цювати курси ліквідації неписьменності. 12 липня 1941 року, на 20-й день після початку радянсько-німецької війни, були мобілізовані до Червоної армії 136 жителів Берлозів. Незадовго до визволення, 15 серпня 1943 року, окупанти, які готували оборонну лінію нав­ко­ло Козельця, спалили село. Із 160 хат уціліли лише чотири. З фронтів не повернулися додому 76 берлозівців. Школа існувала до 2007 року, коли її перепрофільовали у дитячий са­док. В 1950 році до Берлозівської артілі приєднали гос­по­дарст­ва сусідніх сіл Гломазд, Сивух та Часнівців. Нове господарство стало носити ім’я Тараса Шев­ченка. За головування В.К.Бригинця, яке тривало до 1970 року, в Берлозах побудували Бу­ди­нок тва­ринника, контору колгоспу, Будинок культури на 200 місць, приміщення сільської ради та фельд­шерсько-акушерського пункту, посадили парк. 98 працівників господарства були від­зна­че­ні ор­денами і ме­далями, у т.ч. голова колгоспу нагороджений орденами Леніна і Трудового Чер­во­но­го Пра­по­ра, а телятниця Марина Костянтинівна Пушкар - орденом «Знак Пошани». В 2005 році господарство повністю припинило своє існування. І.А.Глущенко був одним з ініціаторів створення сільського фольклорного колективу, який невдовзі отримав по­чес­не звання «Народний аматорський».

Гламазди – середніх розмірів село, що розташоване від­разу за східною окраїною Козельця, на правому березі р.Остер. Перше поселення на території Гламазд з’явилося за 2 тис. років до Р.Х. В 1967 році ук­ра­їнсь­кий археолог С.С.Березанська виявила на західній околиці села на дюнах правобережної заплави р.Остер поселення племен мідного віку розміром біля 10 га, якому вона дала назву «Гломазди-II». Та­ку назву було дано через те, що того ж року, але трохи раніше за 800 м на південь від села на ми­сі правобережної заплави р.Остер нею ж відкрито поселення ранньслов’янських племен (III-V ст. після Р.Х.), назване «Гломазди-I». Це поселення розміром 80х180 м більш детально дос­лі­див в 1984 році чернігівськй археолог О.В.Шекун.

Сучасна історія села розпочалася на початку XVII ст. Його назва пішла від прізвища зас­нов­ни­ка – остерського боярина Івана Гломазди, який згаданий у польських документах під 1602 ро­ком. З початком радянсько-ні­мець­кої війни були мобілізо­ва­ні 58 жителів Гламазд. Жителями села на  могилі загиблих у 1957 році вста­нов­ле­но надгробок. З фронтів війни не по­вер­ну­лися 42 жителі села. 19 гламаздівців і сьогодні вважаються пропалими без­вісти.

Сивухи – середніх розмірів село розташоване відразу за східною околицею Козельця. Там, де з болотяного масиву Мости (нині ліс) витікає козелецька річечка Карашня, у давнину був хутір Рим. Назва села, як і переважної більшості населених пунктів Козелеччини, пішла від родового іме­­ні першопоселенців – козаків Сивух. Словом «сивуха» у середньовіччя  називали сиву, літню лю­­дину, старожила. рід Сивух жив на Козелеччині щонайменше з кінця XVI століття. Мож­ли­­во, що їх родовід був започаткований від місцевих язичників. У даних Рум’янцевського перепису 1766 року записане й с.Сивухи при річці Карашні.

Часнівці (до початку 1930-х років Слобода Чесного Хреста Господнього) – середніх розмірів се­ло, розташоване на правому березі р. Остер. Слобідкою нинішнє село стало згідно універсалу гетьмана Івана Скоропадського в 1719 ро­ці. Як видно з уні­вер­са­лу населений пункт виник раніше 1719 року. Нема достовірних до­ку­ментів про те, коли і як виникло це поселення. За поширеною версією тут поселились і жили бу­ді­вельники Козелецького Свято-Георгієвського монастиря, розташованого поряд з селом. Проте слобода виникла раніше початку великих робіт у Георгієвському монастирі. Назва «сло­бода» (Мостова слобода – Мостище) вживалась у польських люстраціях першої половини XVII століття. Відомо також, що монастир на цьому місці був зас­но­ва­ний згідно указу польського короля у 1653 році. У радянські часи назви Чесного Хреста Господнього не повинно було бути, тому назву села ско­ротили до Часнівці. У 1938 році хутір Шура було зселено на центральну садибу часнівського кол­госпу ім.Шевченка.

Що ж означає назва Козелець? Існує кілька версій походжень назви селища. За однією з версій, назву Козелець дав поселенню Ве­ликий литовський князь Ольгерд Гедимінович під час своїх походів проти татар у 1358-1363 роках. Упродовж багатьох поколінь переповідалася історія, у якій сказано, що, проїжджаючи у ті ча­си нашим краєм, він замилувався чудовими жовтими квітами, які вкривали берег Остерки бі­ля не­ве­ли­кого сільця на правому березі річки.

Згідно іншої версії, назва селища пішла від давньоруського слова «козелес» - «ко­зя­­чий ліс». Тобто поселення виникло серед темного (густого) лісу, де водилося багато ди­ких кіз. Вона підтверджена у назві лісового урочища, розташованого на схід від нинішнього рай­цент­ру - Чернещина, тобто чорний (темний) ліс.

Ще одна версія про по­ходження назви Ко­­зелець пішла від давнього сіверського тотемного прізвища Ко­зел.

Існує кілька версій визначення часу заснування населеного пункту, що хронологічно охоплюють проміжок від XI до XVII ст.  Козелець було засновано як місто з влас­­ною соборною церквою у першій половині XII ст., хоча у відомих нині давньоруських лі­то­пи­сах про це нічого не сказано.

Перше постійне по­селення у цій місцевості з’явилося 1239 року після розорен­ня монголо-татарським темником Мен­гу-ханом Остерського городка. Жителі останнього ма­со­во втікали у навколишні глухі місця.

Перша письмова згадка про Козелець записана під 1503 роком.

А вже від початку XVII ст. Козелець – це місто, яке з кожним роком відігравало все біль­шу роль в історії

Із початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в Козельці була створена од­­нойменна сотня у складі Переяславського, а з 1654 р. - Київського полку.

У жовтні 1656 року Козелець став самоврядним містом. Універсалом гетьмана Богдана Хмель­­­­­­­ницького йому був наданий Магдебурзький привілей.

З 14 по 16 квітня 1662 року у Козельці відбувалася козацька рада, на якій обирався гетьман Лі­­­­вобережної України. Козелець – це гетьманська столиця Сомка.

XVIII століття – золотий час історії Козельця. Розквіт міста у ті часи був пов'язаний з ро­­диною Розумовських.

1752 р. у Козельці було відкрито першу міську лікарню.

Упродовж першої половини XIX століття у Козельці продовжували розвиватися ремесла. Зрос­ла кількість майстерень, частина з яких спочатку перетворилася на мануфактури, а згодом – на заводи. Напередодні реформ 1860-х років у місті працювали 5 цегельних заводів, завод з ви­роб­ництва сальних свічок та тютюнова фабрика.

За даними Всеросійського перепису 1897 р., у Козельці проживали 5160 осіб.

1927 року у селищі збудовано електростанцію.

З 9 вересня 1941 р. по 20 вересня 1943 року Козелець перебував під окупацією німецько-фашистських загарбників.

У 1950 р. у селищі функціонували початкова, неповна се­ред­ня, середня та середня вечірня школи, у яких навчалися близько 1200 учнів з Козельця та навко­лишніх сіл і викладали 65 учителів. Крім того, у зооветеринарному технікумі на зоотехніків та вет­фельдшерів навчалися 210 студентів.

1985 року було збудоване нове триповерхове приміщення Козелецької середньої школи №3. А у 1996 році у Козельці з’явився перший навчальний заклад нового типу – гімназія №1.

Центрами культурного жит­тя району стали районний Будинок культури (побудо­ва­ний 1958 ро­ку), центральна біб­ліотека ЦБС (з 1958 р. зна­хо­диться у приміщенні Бу­дин­ку полкової кан­це­ля­рії Київсь­кого полку), музей історії ткацт­ва Чернігівщини (засно­ва­ний 1988 р.) та дитяча му­зична шко­ла (заснована 1966 року, знаходиться у Будинку со­тенної канцелярії Козелець­кої сотні).

Додатки до рішення

Внесення змін до рішення №07-20/VIII від 28.09.2018

Внесення змін до рішення №25-23/VIII від 18.12.2018

Внесення змін до рішення №02-24/VIII від 15.01.2019

Що робити, якщо виникли питання до авіакомпанії

Щодо обов’язку продавців видавати розрахункові документи встановленої форми при реалізації побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту

Вас ошукали у магазині? Найчастіші порушення (матеріали партнерів)

До уваги споживачів! Будьте пильними при придбанні ювелірних виробів!

Що робити, якщо вас обкурюють? Пишіть скаргу до Держпродспоживслужби!

Що робити споживачу, якщо ціни на ціннику і в чекові не співпадають?

Пам’ятка для споживачів, які мають намір скористуватися послугами інтернет-магазину

Пам’ятка для споживачів (якщо ваші права порушено)

Зразок скарги про порушення прав споживача

Зразок скарги про порушення прав споживачів (у випадку відмови в обслуговуванні українською мовою)

Зразок скарги споживача (у випадку відмови провести розрахунок банківською карткою)

Пам’ятка споживача: Як діяти покупцю, який випадково розбив чи пошкодив товар у магазині?

ГРАФІК РОБОТИ ЦНАПу Козелецької селищної ради:

сел.Козелець, вул.Соборності, б.27. каб.: 117

ПН, ВТ, ЧТ: 08.00 - 17.00

СР: 08.00 - 20.00

ПТ: 08.00 - 16.00

тел. (04646) 2-13-45

електронна пошта:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

ГРАФІК ПРИЙМАННЯ ГРОМАДЯН ЦНАПом Козелецької селищної ради:

сел. Козелець, вул.Соборності, б.27. каб.: 117

ПН, ВТ, ЧТ: 08.30 - 16.30

СР: 08.30 - 19.30

ПТ: 08.30 - 15.30

тел. (04646) 2-13-45

На час дії воєнного стану в Україні приймання громадян здійснюється за попереднім записом щосереди з 17:00 до 20:00 за номерами телефону: (04646) 21345; (04646) 42120 (Розпорядження селищного голови від 28.05.2024 №139)

ГРАФІК РОБОТИ у відділених робочих місцях ЦНАПу по старостинських округах:

ПН - ЧТ: 08.00 - 17.00

ПТ: 08.00 - 16.00

обідня перева: 13.00-13.48

ГРАФІК ПРИЙМАННЯ ГРОМАДЯН у відділених робочих місцях ЦНАПу по старостинських округах:

ПН - ЧТ: 08.00 - 17.00

ПТ: 08.00 - 16.00

обідня перева: 13.00-13.48

• Статус та організація роботи ЦНАП

• Перелік послуг 

• Рахунки для оплати адмінпослуг

• Законодавча база

• Статус та організація роботи Центру надання адміністративних послуг

• Рішення 33 сесії 8 скликання від 23.10.2019 року № 152-33 /VIII "Про здійснення повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану"

• Цивільний кодекс України

• Кодекс України про адміністративні правопорушення

• Господарський кодекс України

• Земельний кодекс України

• Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"

• Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"

• Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"

• Закон України "Про адміністративні послуги"

• Закон України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно"

• Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"

• Закон України "Про захист персональних даних"

• Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)"

• Закон України "Про охорону дитинства"

• Закон України "Про Державний земельний кадастр"

• Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"

• Закон України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності"

• Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

• Закон України "Про зайнятість населення"Про зайнятість населення"

• Закон України "Про політичні партії в Україні"

• Закон України "Про соціальні послуги"Про соціальні послуги"

• Закон України "Про охорону праці"

• Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"

• Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

• Постанова КМУ від 02.03.2016 року "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру"

• Постанова КМУ від 25.12.2015 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

• Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 "Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні" 

• Наказ Мінекономрозвитку від 05.04.2013 №364-13 "Про затвердження інформаційних і технологічних карток адміністративних послуг" http://meold.kmu.gov.ua/minec/control/uk/publish/printable_article?a

Статут КП «Архітектурно–планувальне проектно–виробниче бюро» Козелецької селищної ради ради